"- Ти моє заборонене яблуко..."

Вітаю. Давно я не писала блогів і не робила реклами своїм творам.

Цього разу вирішила назвати блог цитатою фрази, яку в моїй книжці "Дві сестри та Принц" сказав Король Еліот.

На це є кілька причин: 

• По-перше, починаючи з п'ятої глави - час дії змінюється, і повествування продовжується через десять років після подій, описаних у главах 1-4.

• По-друге весь текст надалі йде здебільшого під цим гаслом. Адже таки бажати одружитися із простою дівчиною, коли ти король Окленду; а традиції, твої батьки, уся знать і парламент проти цього - м'яко кажучи, справа марудна. І лише дійсно сильне й справжнє кохання може мотивувати продовжувати ці стосунки, та робити все, аби досягти своєї мети.

А тепер трошки цитат і світлин:

Глава 5: "Заборонене яблуко"

- Я пані Елоїзі все пояснила. Чого б їй мене чіпати?

- Бо вона де в чому мене підозрює. І це б не було проблемою, якби мама не була права, - мовив він, підскочивши на емоціях перш, ніж зрозумів, що сказав зайвого. А за якусь мить після того – впав назад, на стілець.

- У чому? – здивувалась дівчина.

- У тому, що... – Еліот підняв очі і подивився на неї з теплом. Бо відступати було не тільки пізно, але і неможливо через його гордість. Тому він вирішив сказати те, що хотів уже багато років, але думав спочатку вирішити всі питання з батьками і радою. - ...ти моє заборонене яблуко...

Вона схвильовано затисла рота рукою. Бо зрозуміла його метафору. Потім різко підхопилася і пішла до вікна, ховаючи поодинокі сльози і суміш радості й суму.

Енні стояла там, обхопивши себе руками, і дивилась на світанкове небо. Зі спини дівчина виглядала незахищеною і тендітнішою, ніж зазвичай. Еліот підійшов до неї і м’яко обійняв, відчуваючи сильну необхідність у цьому.

- Ти знаєш, як це все змінює? – хрипко й тихо прозвучав її голос.

- Знаю... – король поклав їй голову на плече.

В цьому слові була схована історія довжиною у десять довгих років. Та Енні по його звучанню відчувала і розуміла а це.

- І як нам бути далі? – вона поклала долоню на скло, наче намагаючись вхопити помаранчеву сонячну кульку, що тільки но піднялась від горизонту.

- Боротися, - ласкаво посміхнувся він. І накрив її руку своєю долонею. – Так само, як за своє життя боролася Бетті.

- Де б узяти сил... – зітхнула Енні.

- Ти найсильніша з тих, кого я знаю, - мовив він. – І тепер ти не сама. Разом ми з усім упораємось.

Глава 6. Пан Арнольд

– Дивовижне море! – мовив чоловік, не ховаючи захоплення.

– Вибачте, ви щось сказали? – спитала Енні. Їй здалося, що незнайомець звертався до неї.

– Пробачте, це була просто думка вголос! – приємно усміхнувся чоловік. – Наше море дивовижне!

– Так, воно безкрає і живе, захоплююче і глибоке. Його норовливі хвилі заколисують і проганяють усі проблеми кудись далеко... – інстинктивно відповіла Енні, після чого схаменулась і вибачилась.

– Не вибачайтесь, – відповів чоловік. У його усмішці, погляді і звучанні голосу було щось невловимо близьке для Енні. Він дуже нагадував їй Еліота, та одночасно з цим так само сильно відрізнявся від короля. – Нічого в цьому світі не трапляється випадково. Так само ваші слова були відповіддю на моє зауваження і мої почуття до моря.

– Значить ви сюди теж не випадково прийшли? – посміхнулась Енні.

– Так. Не випадково. Колись давно я запропонував архітектору поставити цю лавочку саме сюди, бо звідси, із цього самого місця – море виглядає найбільш неймовірно і неперевершено.

– Значить завдячуючи вам я тепер маю можливість насолоджуватись цією красою щодня!

– Дякуйте архітектору а не мені. Я лише дав пораду, а слухати її чи ні – було повністю його вибором.

– Але ваша порада була не випадковою. І тому ця лавочка стоїть не випадково саме тут. Тому я і подякувала, – весело підморгнула Енні. Їй починав подобатись цей незнайомий дядько.

Чоловік задоволено розсміявся, погладжуючи бороду.

– Значить і сьогодні ви сюди прийшли не випадково? – повторила Енні своє запитання, однак тепер із стверджуючими нотками.

– Так, не випадково. Та більше нічого з цього приводу не питайте, бо з деяких причин я не можу вам про це розповісти. Вибачте, нічого особистого, – голос чоловіка прозвучав трохи сумно.

– Я розумію. Є речі, що мають бути сказані у свій час. Або що зовсім не мають бути сказані, – відповіла дівчина, знову переводячи погляд на море.

Глава 7. Принц Авур

- Енні? – здивувався Еліот. – Дуже радий тебе бачити, - потім він повернувся до гостя з Треону. – Ти навіщо її привіз?

  - Просто, захотілося, - відповів Авур. – Де там наша вечеря?

  - Ти хоч розумієш, що станеться якщо нас з Енні побачать разом?

  - Чи не забагато обережності? Ти все життя її ховатимеш? Вибачте за прямоту, пані Енні.

Дівчина скивнула. Вона наразі була скоріше на боці короля. Але позиція принца Авура її зацікавила. А ще, вона не могла собі дозволити влізати у розмову двох монархів, хоч остання її і стосувалася на пряму.

- І ховатиму стільки, скільки буде потрібно! – Еліот стукнув рукою об стіл. Відсутність нормального сну і накопичена втома давалися взнаки. Йому важко було контролювати свої дії та емоції. – Одну роботу Енні вже втратила з моєї провини, і Бетті я не вберіг. Я не можу собі дозволити внести іще більше деструкцій в її життя.

Після цих слів, дівчина підсіла до нього і мовчки взяла його за руку.

- А пані Енні, здається, готова до усього, що може відбутися, - хитро підморгнув принц.

- Що ти мелеш? – не повірив своїм вухам Еліот. 

- Я мав із нею сьогодні цікаву розмову, - сказав Авур, нагло пропустивши останню фразу повз вуха. – Вона як ніхто розуміє, що насправді тобі потрібно. Тому я вирішив, що вам варто сьогодні побачитись.

  - Ти іще така дитина! – втомлено зітхнув король, і відкинувся назад. – Ця твоя імпульсивність колись тебе заведе в могилу. От побачиш! – пробурчав Еліот, розуміючи що вже пізно щось змінювати.

  - Нічого, не заведе! – задоволено посміхаючись, запевнив його принц. – Так що там у нас на вечерю?

Покищо це все, приємного читання!

П.м.: Ми з синочком застудилися, тож оновлення книжки буде не раніше ніж за тиждень. Я додатково попереджу про план оновлення. Дякую, що читаєте мою книжку!