"Два життя" : новий розділ!

Запрошую до прочитання  продовження мого роману "Два життя"!

Не буду багато розповідати про цю книгу -  хто вже читає, той знає, про що вона, а хто ще з нею не знайомий - то, мабуть, краще зазирнути  та прочитати своїми очима)) Скажу лише, що це не звичайний любовний роман на конкурс "Кохання не купити", а гостросюжетний психологічний трилер. Наразі він займає перше місце в рейтингу у цьому жанрі, за що я щиро вдячна своїм читачам. А серед конкурсних робіт він на першому місці за коментарями, отже, можу зробити висновок, що книга вам цікава)) Обіцяю, що далі на вас чекатиме ще більш захоплюючий сюжет та несподівані повороти.

А поки що пропоную уривок з нового розділу:

Друга половина дня у них була вільною.

Ліка повідомила, що завтра вранці вони вирушають на "базу", тож сьогодні можуть відпочити. Цю новину всі зустріли з ентузіазмом. 

— Але сьогодні я б порадила вам зробити ще одну важливу річ, — сказала асистентка режисера.

— Може, заповіт написати? — зіронізував Олег.

— Я думаю, у вас він уже є, — дівчина за словом до кишені не лізла. — Але насправді я мала на увазі інше. На сторінці нашого каналу в Фейсбуці та Інстаграмі, а також на офіційному сайті буде широко висвітлюватися усе, що пов'язане з шоу. Тому вам треба бути активними, заходити туди і спілкуватися з глядачами, відповідати на їхні запитання. От зараз ви цим і займетеся…

Ірина увійшла на сторінку сайту і побачила, що там для кожного з них уже відкрили свій профіль. Поки що в ньому була лише коротка інформація про учасника та його фото. Але організатори повідомляли, що всі шестеро гравців будуть вести щось типу блогу, куди записуватимуть свої новини та враження від життя на острові. Це має бути цікавим для глядачів, тому що саме вони своїм голосуванням вирішуватимуть, кого залишити у проекті, а кого відправити додому. Навіть якщо учасник не справиться з якимось завданням, але матиме підтримку глядачів, він зможе отримати імунітет та продовжувати боротьбу далі, а виженуть того, кого народ менше любить. 

'" Ну, в принципі, цілком передбачувано, — подумала Ірина. — Але в такому разі треба й справді створити собі імідж цікавої і доброзичливої людини, щоб привернути до себе публіку…"

Вона заходилася складати перший запис у блог, розповідаючи про їхнє життя у тренувальному таборі та все нове, про що вдалося дізнатися. Тут і став у нагоді її записник, куди вона сьогодні старанно занотувала лекцію Максима. 

Відразу посипалися коментарі. Найбільше було позитивних, де їй бажали успіху та писали, що вболіватимуть за неї. Але нерідко траплялися й обурені, на кшталт "У країні війна, епідемія, люди втрачають роботу, немає чим годувати сім'ю, а ви розважаєтесь! Спробували б прожити на мінімальну зарплату у якомусь богом забутому селі — ото був би справжній екстрим!" А іноді коментарі були відверто лайливими — про "продажних дівок, які шукають собі багатого спонсора".

Ірині стало так неприємно, неначе вона, як той герой розповіді Максима, сьорбнула брудної води з калюжі разом із пуголовками.

Вона відклала телефон і вийшла до загальної кімнати відпочинку. Там перед палаючим каміном сидів Матвій і дивився на вогонь.

 — Вже поспілкувалися з глядачами?  — поцікавився він.

— Так, — Ірина присіла у сусіднє крісло. — А ви?

— Я взагалі не фанат соцмереж. Сказав Ліці, хай вона напише щось від мого імені.

— А так можна було ? — здивувалася Ірина.

— Не знаю, я їй пояснив, що не вмію гарно висловлювати свої думки, то вона й погодилася мене виручити.

— А мені понаписувати якоїсь маячні, — поскаржилася жінка. — Кажуть, що в нас "банкет під час чуми".

— Ну, я б не сказав, що ми їдемо на банкет, — похитав головою Матвій. — Все може бути, раптом хтось звідти не повернеться?

— Але ж це всього лиш гра, постановка! — Ірині чомусь зробилося не по собі. — Ви, мабуть, жартуєте?

— Та ні, насправді всі ми, люди, як писав класик літератури, "раптово смертні". В силу своєї професії я знаю про це добре, як ніхто. І усвідомлюю, що, прокидаючись зранку, кожен із нас може не дожити до вечора. Але коли ця думка стає звичною, то вже не боїшся. Просто маєш це на увазі.

— Мабуть, ви праві, — кивнула Ірина. — Але мені поки що важко це усвідомити. Здається, різні неприємності можуть трапитися з будь-ким іншим, але не з тобою.

— Все буде добре, — підбадьорююче кивнув їй чоловік. — Це й справді тільки гра, нічого серйозного. А в мене просто осіння хандра. Не зважайте...

Повністю книгу читайте ТУТ   Вона буде безкоштовною!