Через велику публіцистичну роботу, була надто довго відсутня на цьому сайті. Вирішила повернутися, повидаляла геть малі жанри, продовжую лиш повість "Та, що виходить на світло" і працюватиму тут над романом. Тема давно виношена, визріла. І для того, аби не відкладати нові розділи у довгу скриню, треба десь публікувати. Проби робити це у Фейсбук привели до остаточного розуміння, що мережа не для роману, а для обміну думками на теми злободенні. Малі новели хапають, а на довженні тексти з роману - у "друзів" не вистачає ані часу, ні терпцю, коли буде те, що далі.
На Букнет навпаки - новели й оповідання нікому не потрібні. Потрібен роман. Тож побажаю собі терпіння й успіху. Коли ти знаєш, що не можеш не писати, ти не зважаєш на лайки й коментарі, не жадаєш ні відомості, ні слави. Просто пишеш. Знаєш, що коли буде роман, буде й читач.
Знаєш, що коли ти не скажеш світові того, що мусиш сказати, цього не скаже ніхто. Кожен з нас один. Кожен унікальний і неповторний. Так що побажаю успіху. Собі й усім, хто на цій же літературній стезі тягне свого плуга.
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПані Людмило, вітаю з поверненням! Попри те, що малі форми не користуються великою популярністю на Букнеті (тут, справді, подавай роман чимшвидше), але саме вони дозволяють відчути отой авторський колорит, авторську особливість, яка вирізняє одного творця від іншого. У великих формах завжди є куди розігнатися, виправитися, вдосконалитися... Але творчу іскру видно насамперед в оповіданнях чи новелах. Тому, вряди-годи, радуйте читача такими мініатюрами. Масових бібліотек і лавини коментарів вони не принесуть, але на авторських імідж спрацюють на всі 100%. Та й чи завжди треба гнатися за масовою аудиторією, смаки якої мінливі?
Людмила МАРЧУК, Тут є люди (читайте блоги), які можуть допомогти у створенні обкладинок, не вимагаючи за це оплати. Від обкладинки часто залежить, доберуться читачі до тексту, чи ні. Тому простенька - не завжди виграшний варіант.
Вітаю! Публіцистика і художні жанри вороги. Поки писала для газети не могла писати художні тексти. В мене подруга, яка працює журналістом, все своє життя мріє написати роман. А часу немає. Писанина на роботі забирає останню музу. Якщо ви надалі будете поєднувати публіцистику і художні тексти - бажаю лише терпіння. Це дуже важко. Тільки на повісті і буде вистачати.
Мартін Штарк, Правду мовите, колего. Золота мрія позбутися журналістики геть. Але... Треба ще ж за щось і жити. А тепер пишу роман і ловлю себе на кожному абзаці, що описи схожі на добру публіцистику. А над прозою треба працювати і працювати. Мала я двох друзів - езотериків. Якщо хочеш вийти на світовий рівень - радили вони - маєш забути про рідню й усіх, хто тягне тебе назад, або ж поміняти геть місце проживання і зосередитись лише на творчості. Я поки що не можу цього зробити.
Удачі вам і нам!)
Заодно можете взяти уяасть в одному із конкурсів.
Zinkevych Ihor, Дякую!
Бажаю удачі та натхнення! Залюбки вас почитаю! А оповідання та новели можна зібрати в збірочку та друкувати її як великий твір, поступово викладаючи окремі частинки.
Мар'яна Доля, Дякую!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати