Я і собакени(флешмоб)

Дякуючи Стю Слейтерус у нас новий флешмоб, а у мене привід трішки розказти про себе.

Так от я і тварини справа майже не сумісна. За всі роки поки вони у мене заводились це стало очевидним. Ми живемо порізнь навіть на одній території. Я їх не помічаю, вони мене сподіваюсь теж.

А ще однією цікаовю рисою є те, що мої тварини увесь час змінюють імя або взагалі не мають такого.

Наприклад собака Шарік зненацька став Гудзиком. Що цікаво відгукуквася на обидві клички.

Або хвилясті папужки що чотири роки прожили в клітці безіменними.

Вони ніби були - жерли корм, розпорошували по квартирі піря і просо. Але їх наче і не було. Чотири роки в клітці. Спроб приручити їх було кілька, всі обенулись травмам або моїми, або їхніми. Коли летюча зараза впала за холодильник і нам довелось його відсувати спроби випустити папуг з клітки припинились. Одного разу був бунт. Вони вибрались на волю і пообгризали пінопластовий багет.

Була у нас кроличка Ребека. Без перебільшення скажу що кролі то найкращі домашні тваринки. Вони мякенькі як коти, їх можна потискати чи погладити і вони не оруть як різані серед ночі чи на світанку. Мінус - вони гризуни. Гризуть все підряд, і так само кругом залишать круглі бурубяхи. Оосбливо якщо їх налякати, а лякаются кролі майже всього.

Котів я не тримаю давно, років з десять так точно. І якщо і заведу то більки лисого.

А от щодо собакенів. То маю мрію колись завести нормального пса(під нормальним мається французький бульдог, чи мопс на крайняк). Кілька років тому подруга попросила доглянути за її чіхуа-хуа Чікою, там на фото нижче я з нею буду. І ви знаєте мені сподобалось з нею гуляти. Дама з собачкою це мило і прикольно подумала я.

Почувши що я хочу чіхуа-хуа моя сімя десь віднайшла помісь цієї породи і пікінесса. І на радощах що мама не проти притаскали те додому.

Але якщо Чіка була довгонога, короткошерста і стрибуча, то принесене чудовисько було... низьке, клишоноге, пухнасте і булькате. Воно жерло все підряд - огірки, моркву, яблука, помідори, з сльозами на очах давилось сирою цибулею.

Дитина придумала собаці якесь імя. Я його запамятовувати не стала. І тому наше чудо з очима на викоті звалось просто - Собакевич. За кілька днів Собакевич скоротилось до Евич. Потім з Евича еволіціонувало в Еву, а там і в Єшку. Сьогодні цю даму звати Пєльмєшка. І хто знає як її кликатимуть завтра.

Історія з Собакевичем скінчилась тим, що вона почла линяти. І нехай шерстяного клубка було мало за обємом, та шерсті з неї лізло скільки, що я не встигала прибирати. Шерсть була кругом - на одязі, на їжі і на рушниках. Її запаси здавались нескінченними.

Зрештою я будучи тоді вагітною не витримала і Пєльмєшка поїхала на заслання в село. Там вона знайшла палких шанувалинів, і по сі пори купається в любові і турботі. Там же вона покинула погану звичку їсти все підряд, бо харчується тепер переважно мясними делікатесами, як всі нормальні люди.

Була в мене ще одна прихльність. Алабайка Джес. Але нажаль Джес вкусив кліщ і  вона загинула. Тож не забувайте вчасно робити щеплення своїм улюбленцям.

Естафету передаю всім охочим до неї долучитись)