"Дикунка" в моєму серці

Привіт!

П’ята ранку, осіння мряка в сутінках млоїть душу, дощик  невпевнено стукає в шибку і я із завмиранням серцям вдивляюсь в  екран телефону, тому що  скориставшись  порадою любої Ерін Кас, відкрила неймовірно атмосферну книжечку від Аліси Ольгіч і повністю  пропала! «Дикунка»… Дуже рідко читаю фентезі, але зроблене виключення приємно  радує. Тепер з нетерпінням очікую нових глав!

Тож ловіть від мене  рекомендацію.

Анотація:

Це мало бути просте завдання для шукача: Зібрати артефакти, передати магу, отримати винагороду. Але з останнім артефактом виявилось складно впоратися.

Дикунка. Породження темряви. Зло в дівочому образі, з плоті і крові, що намагається вижити за будь-яку ціну і вдає з себе  невинну жертву.

Я шукач, мисливець. Чи не так?

І кілька цитат:

"Вона підхоплює краї простирадла тремтячими пальчиками і тягне на себе. Кидає на мене вкрадливий погляд з-під лоба, а тоді вкривається з головою, наче таким чином зможе заховатися від усіх небезпек і загроз. Знову серце пропускає удар. Знову жалість отруйною змією розповзається і перетворює кров в окріп. Руки мимоволі стикаються в кулаки. Я маю віддати її магу. Він замовив двадцять дев'ять артефактів, і це створіння – один з них. Я не чортів рятівник. Я найманець. І маю в першу чергу думати про себе, свою репутацію і перспективи. А вона – небезпечна істота, і лише нашийник її стримує. Ось що в першу чергу потрібно пам'ятати. Ні-ні-ні! Я не дозволю себе ввести в оману. Я ж не підліток, а досвідчений шукач. З тринадцяти років цим займаюся. А таких, як вона, за чотирнадцять років роботи жодного разу не бачив".

"Торбу кидаю на підлогу, до ніг дівчини. Автобус рушає, але мала геть не тримає рівновагу. Наче вперше в місті. Наче справді дикунка. Чим знову підтверджує мою думку про те, що вона з диких земель. Обіймаю її зі спини за талію, наче ми закохана парочка, як це часто буває в містах, і просто тримаю Кіру, щоб її не хитало з боку в бік. Мала кладе свої руки поверх моїх і міцно тримається. Бачу у вікні її віддзеркалення, її сполоханий погляд. Їй тут незатишно. На щастя, на нас ніхто не звертає уваги. А я досі не розумію, що мені з нею робити. Розумом усвідомлюю, що мушу віддати, але серце, якогось біса, пручається. Щось в ній є такого, що манить, притягує, застилає очі пеленою бажання дбати, захищати, піклуватися, не віддавати".

А ще книга цікава тим,  що розповідь ведеться здебільшого від імені  головного героя!

Всім гарного дня!