"Принцип Мебіуса" - анонс розділів Vi.7 - Vi.9.
— Хто з вас?… — почав вампір. Йому не стало повітря. Танський різко рвонув комір білої сорочки, що стала йому раптом затісна, і закінчив: — Хто з вас стріляв в Юхима?
Полковник стояв біля столу, із-за якого він хвилину тому висмикнув Трипільского, обличчям до дверей, що виходили в сад, навпроти того самого фамільного дзеркала над каміном. Я подивився в дзеркало, на другого Танського, який там, у задзеркаллі, майже нічим не відрізнявся від справжнього. Вовченята не збрехали — з якогось моменту вампір почав відбиватися в дзеркалі, хоча всім відомо, що вампіри не можуть відображатися в склі. Але цей, тісно пов'язаний з аверсом і тому, мабуть, не зовсім вже й вампір, — он він, у подвійному екземплярі, тут — у вітальні, і там — у старовинному дзеркалі.
Можна й переплутати. Особливо, в пітьмі, особливо — коли ти знервований, а в твоїй руці затиснутий пістолет…
— Я питаю, хто з вас стріляв в мого дворецького?! — низьким голосом повторив Танський, і нічого людського вже не лишилося в його спотвореному гнівом обличчі. — Я обіцяю, що другого залишу живим!
— Всім групам, повна готовність! — майже не криючись, вигукнув шеф. Чутливий мікрофон, без сумніву, довів цю команду до наших хлопців, що оточили садибу. — Полковник, зупиніться! — звернувся він до вампіра. — Ви свою справу вже зробили. Самосуду я не допущу! Я забороняю вам…
— Забороняєте мені?!
— Не змушуйте мене давати снайперам команду на ураження! — процідив шеф. — Ви мене знаєте, Танський! Я це зроблю!
Вони ще мірялися шаленими поглядами, і ніхто в цій кімнаті, навіть сам Танський, мабуть не сумнівалися, що МСБ здатна зупинити навіть вампіра, навіть в такій ситуації, а в моїй голові продовжували, набираючи оберти, крутитися шестерні того незбагненного механізму, який мабуть і зветься — людський розум.
Все, що я побачив і почув тут, на вивороті, за останні три дні — все складалося в таку чітку і ясну картину, що я навіть здивувався — і як я не помітив цього раніше?
Ось Танський торкається рами дзеркала, коли розповідає мені про сімейне прокляття, і з шипінням відсмикує руку… Я ще невдало пожартував тоді, про срібну раму… Ось я біжу через сад, перечіпляюся через трояндову гілку й майже носом утикаюся в загострений дерев'яний кілок… А ось я читаю повідомлення від Михайла, нашого експерта, про те, що гільза, яку я власноруч відніс йому на експертизу, «тюнінгована», себто, перероблена…
— Ніхто з них не стріляв у вашого дворецького, полковник! — сказав я. — Словен сказав правду.
Всі повернулися в мій бік. Мамай, що обережно підкрадався до Танського ззаду, щоб утримати розгніваного вампіра від необачного кроку, той аж зупинився.
— Але й Яків Трипільский не збрехав, — продовжив я, — коли зауважив, що вони лише не стріляли власноруч! Не підставляйтеся через цих покидьків під кулю снайпера, полковник! Я знаю, що тут відбулося, і знаю, хто вбивця.
Повний текст тут: Принцип Мебіуса
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати