Поезія — минулого відлуння
Моє вперше. Їх одразу сталося аж два. Якось ніколи раніше не приділяла уваги блогам. Так, могла випадково зайти на котрийсь із тих, що пропонувалися рандомно і висвічувалися десь у кутку сторінки. Аж раптом стало цікаво, а про що ж тут люди пишуть. Перелистала я сторінок сім чи вісім і, на превеликий жаль, виявила, що переважають теми новинок жіночих романів. Ні, я не маю нічого проти цього жанру. Але таке засилля лякає. Хочеться почитати і хороший класичний детектив, і щось історичне, а іноді чогось легкого і з гумором. Одним словом, хочеться різноманіття. Так, звісно, на платформі присутні різні жанри. Однак, погортавши сторінку Букнету у Фейсбуці чи зайшовши на сторінку Автори та читачі Букнет, бачиш те ж засилля жіночих романів... Тим же, хто пише щось відмінне важко пробитися крізь пости уже популярних авторів.
Окремо зауважила, що коли про інші прозові жанри ще хоча б час від часу йде мова, коли згадуються і казки, і оповідання, то про поезію не згадують зовсім, ніби її не існує. Максимум хтось може згадати десь мимохідь, що пише також і вірші. Складається враження, що поезія — це такий собі динозавр. Ну кого з сучасних українських поетів знають, люблять і цитують? Поза конкуренцією, звісно, Ліна Костенко. Ще на слуху Сергій Жадан та Юрій Іздрик. А далі? Стоп-машина. Приїхали. І це при тому, що українська мова надзвичайно милозвучна. Та у нас такі вірші можна скласти — заслухаєшся... Але хіба вони зараз комусь потрібні. У всіляких групах поширюють віршоподібні твори з елементарною римою і змістом на кшталт "один палка, два струна", що бачу — про те й пишу. А як же образність, політ думки і фантазії? Слова, які й без музичного супроводу звучать, як пісня.
Ех... І от тут сталося моє вперше номер два. Не змогла змовчати. Дай, думаю, і я скажу слово. Треба ж людям нагадати про вічне. Бо поезія — це ціле мистецтво, а мистецтво не може бути забутим.
І ні, справа не лише у тому, що сама пишу вірші. Справа у тому, що вірші супроводжують нас із дитинства, саме їх ми першими вчимо напам'ять, не прозу. Вони у цікавій і легкій формі виховують нас у любові до прекрасного, до батьківщини, до родини... А потім ми зневажливо про них забуваємо, як, часто, і про все те світле, що вони у нас зароджували...
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиТому ви й молодець, що нагадали про поезію. Бажано робити це в блогах частіше)))
Інна Камікадз, Спасибі! Так, хотілось би, щоб і в інших поетів виникало бажання популяризувати вірші!)
З жіночими романами біда. Вже немає куди дівати, а той конвеєр все штампує та штампує...
Зізнаюсь, я не зустрічав на букнеті віршів. Тобто, я вірю, що вони тут є, але не бачив. Знаю, на поетрі клабі їх багато тусить, якщо сайт там ще живий.
Якби хто спитав мене, я б радив скласти вірші в тематичні збірки.
І успіху вам!
Іван Дурський, Про конвеєр — це дуже влучно! Не уявляю, як можна так швидко і так багато писати)
А щодо тематичних збірок — цілком з вами згідна! Саме такої системи і притримуюсь)
Навзаєм!
Дуже гарнонаписали. Зачепило. Дякую вам.
Olena Shulga, Вам дякую! І за увагу, і за відгук)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати