Замітки книгомана | Бенджамін Баттон

Привіт ♥

Знаєте, хочу вам сказати, що сталася рідкісна для мене подія: я розчарувалася у творі, в порівнянні з фільмом, знятим за його мотивами.

Мова йде про «Загадкову історію Бенджаміна Баттона». Що у однойменному оповіданні американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда, що у кінострічці головний герой народжується старцем, а з роками молодшає. Звати його Бенджамін Баттон. На цьому власне схожість закінчується.

Щоб краще пояснити, як я до такого докотилася, варто почати з того, що знайомство з цією історією я розпочала, коли мала ще років чотирнадцять. Так фільм, на який я натрапила випадково, на стільки вразив мене, що йшли роки, а я продовжувала пам’ятати його в деталях. Не буду лукавити, тодішню дівчинку-підлітка більше зачепила любовна лінія з нетиповим героєм – знаєте, це як хлопець-вампір, перевертень чи ще якась нечесть, від якої полюбляє фанатіти чимала когорта юних осіб жіночого роду, але дещо… специфічніше (а специфічне мене завжди приваблювало і продовжує приваблювати, що поробиш, у дивної мене дивні вподобання). Хоча навіть тоді я почала задумуватися над тим, що ж хотіли  сказати творці фільму.

Років через два-три я знову натрапила на цей фільм. Але цього разу я більш ясно «роздивилася» філософсько-психологічну складову історії Бенджаміна. Насправді це глибока драма. Дивовижно, але на фоні дорослішання навпаки вдалося продемонструвати цінність часу і певних моментів, знайомств, подій… які відбуваються саме тоді, коли відбуваються, та які вони насправді вагомі, навіть найменші дрібнички; цінність справжньої любові, відданості; важливість кожної людини, її ролі в житті, і не лише в своєму. Словом, доросліша Торі полюбила цей фільм по новому.

Ще трохи згодом я дізналася, що є оповідання такого собі Фіцджеральда, за мотивами якого і була знята дана стрічка. Мені буквально не терпілося прочитати його, аби поглянути на історію з ракурсу автора, більш глибоко відчути героїв, зрозуміти їх, відшукати те, чим було знехтувано у фільмі. Принаймні саме так зазвичай відбувалося.

І ось, нарешті, близько двох місяців тому настав момент, коли я розкрила «Дивовижну історію Бенджаміна Баттона»...

Знаєте, те, що майже три години екранного часу виросли на ґрунті тридцяти сторінок, і навіть те, що сам сюжет геть інший, – це ще таке, у порівнянні з настроєм, у якому витримане оповідання. Від початку і до самого кінця мене лише на коротесенькі моменти покидало відчуття, ніби це якийсь науковець, котрий зацікавився феноменом дорослішання навпаки, вирішив відійти від канону наукового звіту, опису (чи як там це правильно називають) і повідати простому люду доступною мовою про те, яку дивовижу йому пощастило на своїм віку побачити. Як «об’єкт» народжувався, молодшав, вливався у суспільство, закохувався, вчився…

(Я навіть вирішила передивитися кінострічку, подумавши, а раптом я і її переоцінила на емоціях. Або просто інакше поставлюся до неї зараз, бо з останнього перегляду таки кілька років вже минуло. Але ні, моє ставлення не змінилося)

У фільм вписані історії багатьох інших героїв, чого немає в оповіданні. Та це не дивно – не про роман говоримо.

Також, Фіцджеральд уникнув драматичності. Наприклад, у фільмі батько підкидає Бенджаміна під будинок, ледь той народжується, а його мати помирає після пологів. В оповіданні з дружиною містера Баттона все добре і ніхто від новонародженого не відмовляється. Тобто, в емоційний атракціон читач не потрапить.

Хоча визнаю за автором майстерність у письмі, особливий стиль, який виділяється яскравими, іноді доволі неординарними описами, та нотками легкого гумору, який ні-ні, та й обережно виринає то там, то сям у тексті. «Дивовижна історія Бенджаміна Баттона» входить до збірки оповідань Фіцджеральда, тому думаю, що якось ще щось нацарапаю про інші його твори.

-Послухайте, - зненацька обізвався старий чоловік, - якщо ви думаєте, що я піду додому в цій ковдрі, то ви помиляєтесь.
- Немовлят завжди загортають у ковдру.
Злісно закректавши, старий чоловік підніс догори невелику білу пелюшку.
- Дивіться! - голос його затремтів. - Ось що вони мені приготували.
- Немовлятам завжди таке одягають, - пхикнула медсестра.
- Що ж, - сказав старий чоловік, - за дві хвилини це немовля лишиться без нічого. Від цієї ковдри в мене все свербить. Могли б дати під спід звичайне простирадло.
- Не скидайте! Не скидайте! - пролопотів містер Баттон. I обернувся до медсестри. - Що мені робити?
- Йдіть до міста й купіть своєму сину якусь одежину.
У коридорі містера Баттона наздогнав синовий голос:
- І ціпок, тату. Я хочу ціпок.

Я не хочу сказати, що оповідання погане. Навіть навпаки, впевнена, аби не було фільму, то воно мені сподобалося б значно більше. Не забуваємо, що я люблю специфічне, до того ж, творчий стиль автора мені припав до смаку. Просто, прочитавши цей твір після знайомства з такою яскравою, глибокою стрічкою з потужним посилом, я відчула… навіть не розчарування, а спустошення.

Загалом, така моя реакція – це лише результат завищених очікувань. В даному випадку, оповідання і фільм – це дві абсолютно різні історії, і останній взяв від першого лише саму ідею дорослішання навпаки. До того ж, варто віддати належне Фіцджеральду, саме його скромна праця надихнула сценариста фільму, який я тут так розхвалила;)

Буде цікаво дізнатися вашу думку, особливо тих, хто знайомий і з фільмом, і з оповіданням. Тому запрошую в коментарі :)

Кілька цитат як завжди можна знайти в моєму профілі в Instagram. 

Обіймаю,

Ваша Торі