Всім доброго осіннього дня! 

З приємністю хочу оголосити, що книга "Кришталева відьма" завершена. Якось так випадково вийшло, що продовження так і проситься мені до рук, хоча я цього і не планувала. Однак таке ж у всіх буває, правда?  

Як би там  не було, я зараз працюю відразу над декількома ідеями. Чекає продовження повість "Вража дівка", однак ідея ще повністю не оформлена... Втім! Я знаю, що один із розділів буде називатись "Довга ніч". Ну, не дивно, га? Твір ще не написаний, а я вже придумала назву розділу!) Нещодавно завершила ще одну книгу, яка тільки чекає редагування. Ось-ось і я наберусь сміливості її викласти. 

Проте зараз давайте поговоримо про "Кришталеву відьму". Сюжет історії надто простий і здається всім давно відомий. Відьма закохалась у юнака і захотіла його приворожити. Потім вона передумала, забула про зілля на столі, а хлопець випив приворотне. Нічого не нагадує?

На допомогу прийшли старі казки і легенди - русалки, водяники, перелесники, мавки... Трохи міфології, трохи фантазії і сюжет став трішки різнобарвний.

І тут я захопилась Сапковським! Потягнуло мене в добу доблесних лицарів і прекрасних принцес.

І затягнуло знатно!

В хід пішли лицарські романи, балади, трагедії, драми... Хоча лицарі і принцеси з'являються аж в самому кінці книги, я вже знаю напевне, що події наступної частини відбуватимуться в одному часопросторі.  

А зараз, я хочу навести уривок із останнього розділу "По ту сторону Місяця". 

- Так-так-так… Принцеса Ізабелла Трембач. - Протягнув низький грубий голос. Поблизу зареготали четверо воїнів. Белль зітхнула і виступила перед Драгомиром, намагаючись заховати його за собою. – Не бійся. – проворкотів до неї незнайомець і принцеса з огидою глянула на нього. То був високий кремезний чоловік. Від брудного одягу смерділо потом і пивом. Через ціле обличчя протягнувся глибокий шрам. Белль згадала, що це саме його вона колись поранила при першому перетворенні.

- А це у нас Драгомир із Загір’я. Вампір. –  Сплюнув  з огидою невисокий повний чолов’яга. Його Белль відразу впізнала. Голос належав серу Гектору, наближеному до її батька. Він був одягнений набагато пишніше, ніж колись при дворі. – А це хто у нас? –  погляд воїнів привернуло біле тіло прекрасної  незнайомки. Її одіж здавалась прозорою від води, крізь нього просвітлялось все тіло. Наче відчуваючи на собі їхні масні погляди незнайомка застогнала крізь сон і знову жалібно прихилилась до Драгомира.

- Впізнаю Ізабеллу… - мовив сер Гектор ліниво оглядаючи незнайомку. – Вічно старається зробити добро всім скривдженим… Кинь її! – наказав він Драгомиру.

Белль стиснула руку вампіра і благально глянула на сера Гектора.

- Прошу! – озвалась вона.

- Кинь її! – голос сера Гектора не виражав ніяких емоцій. Як же Белль ненавиділа його в той момент!

- Батько дізнається і…

- Твій батько тепер вже нічого не вирішує, – глузливо мовив ще один із чоловіків. 

- Ви підете із нами, а цю, - він вказав на незнайомку, - залиште на місці. Рада Світлих може бути милосердною.

Кремезний чолов’яга із шрамом жалібно зойкнув і навіть хотів щось сказати, проте сер Гектор не дозволив йому. Белль всіляко пручалась, коли пітні руки вояка торкнулись її плечей. Вона знову зморщилась від огиди і притулилась до Драгомира. Той заспокійливо її обійняв.

- Облиште їх! – гукнув Гектор. – Самі підуть.

Воїни Ради Світлих підкорились йому. Белль з ненавистю глянула на нього і знову притулилась до вампіра.

- Що нам робити? – ледь чутно прошепотіла принцеса. Драгомир знизав плечима, проте Белль зрозуміла - допомоги ні від кого не слід очікувати.

Всім гарної п'ятниці і вдалих вихідних!