Захотілося сховатися, десь втекти, щоб не знайшов мене. Бо зараз переді мною було справжнє Чудовисько. Ніколи його таким не бачила. Стало ще страшніше, ніж тоді, коли вперше зустріла його. Серце мало не вискакує з грудей, в голові щось, наче, гуде. Я знітилася, відступаю від нього, він наближається, продовжує кричати, звинувачувати мене. Вперлась спиною в стіну. Ну все... Далі нема куди тікати... Господи, що ж робити? Хто, це?

*******************************

А я... Опустила голову, не могла видати ні звуку. В голові, здається, звучать удари. То кохання б’є мій страх, то страх з цілої сили вдаряє по любові, наказуючи їй замовкнути і здатися. Тоді знов кохання наносить потужний удар, каже страхові, що він без причини великий. Страх кричить коханню, що воно сліпе, наївне. Сумнів і собі підкидає стусанів, нав’язливо повторює, що не все так просто, можливо, я пожалію, якщо піддамся на романтичну маячню, яку мені нашіптує кохання. Хто ж переможе? Кажуть, що перемагає той, кого більше годуєш. Я підняла очі, пильно заглянула Нікові, здається, в саме серце. Його руки тремтять, ніжно тримаючи мої. В очах стільки любові, ніжності, відчаю, що не можливо не повірити. Цей чоловік дійсно кохає мене всією душею. І справді зробить все, що зможе, щоб я була щаслива. Я нескінченні секунди вдивлялася в це щире обличчя, годувала своє кохання, яке знемагало в нерівній боротьбі. Воно набралося сили і одним рішучим ударом відкинуло далеко назад  всі сумніви і страхи .