-..... Та любов, описана в лицарських романах, - цілковита дурня. В житті не повірю, що Ланселот любив Гвіневру просто, як жінку. А не тому що та була королевою і мала вплив на короля. Такий чудовий спосіб вирішити власні проблеми. Правда, Ланселоте? Я вже не знаю, що ти там наговорив моїй жінці. Але вона мені тобою всі вуха проспівала. Тільки було й мови, що Роман. Боже, який той Роман. І гарний. І має смак до лицарських обладунків. І плащик в нього шикарний. І сам він нічого так... І не доведеш тій Гвіневрі, що Ланселот навіть не її хоче, а крихту довіри короля Артура... Натяк зрозумів, Ланселоте? 

- Та не треба мені ваша Гвіневра, - сказав Роман. - Ми просто поговорили, і все. Це ж не злочин? Вона взагалі більше за сина переживала. Всеволод Суздальський берега пустився. Я розумію, біда то для Русі. А що я мав зробити, не маючи на той час влади? 

Князівство Романа

Цього діалогу ніколи не існувало. Я знаю те, як історик. Але, як художник, не можу його не вписати. 

Правда, гарно?

Історичний роман - це художня реконструкція реальних історичних подій. І сідаючи за історичний роман важливо знати епоху.

Наприклад, в часи князя Романа на Русі виходили з ужитку лати зібрані з окремих шматочків заліза. В романі я покажу перехід моди на лати з однієї моделі на більш класичні. Бо ж, вже років через п`яддесят, при дворі короля Данила ходитимуть дружинники в типових лицарських латах.... Що правда, Руські дружинники полюблять нагрудник. А от ноги заковувати в лати княжій дружині буде лінь.

Але таких подробиць читачу знати не варто.

Я вважаю, що навіть історичний роман, при всій зваженості деталей, має читатись легко.

Читачу не варто знати, що скоріш за все Рюрик та Роман, які на дух одне одного не переносили, навряд чи спілкувались так літературно.

Два князя були політиками... Кожна їх дія - це одвічне переслідування власних інтересів.

І хоч у Рюрика справді була молода дружина, що була в пору скоріше Роману, ніж Рюрику. Навряд чи княгиня Анна зіграла в тому хоч якусь  роль.

Але я, хитрий автор, натякаю таким чином читачу, що ось підросте в боярина донька Анна і історія матиме зовсім інший виток. Там вже, навіть дивлячись на історичні події зрозуміло, що кохання пересилило політику.

Власне за це я князя Романа і люблю. По при весь свій нарцисизм, подекуди відвертий, цей князь вмів кохати.