Привіт. Я як завше з рекомендаціями не на замовлення, а чисто по своїх смаках. Сьогодні хочу розповісти про дві захоплюючі любовні історії)

Нахаба в моєму будинку від Анни Харламової з перших сторінок підкупив мене своїм гумором, я і сама люлю писати щоб було смішно і весело. Тож книжка запала мені в серце з перших рядків.

Анотація до книги "Нахаба в моєму будинку"

Знявши обручку я вирішила влаштувати власне життя, як мені заманеться. Я знову міс. Я знову вільна і в нові стосунки ні ногою. Новим буде лише будинок. Мені так здавалося. Я знайшла те саме місце, той самий затишний куточок, який на мене чекав в моїх мріях. Тепер мрія, стала реальністю. Я письменниця, яка нарешті може сісти за написання нового бестселера… Чи є у мене ідея? Є! Бо те, що зі мною сталося, можна прочитати лише в книгах. Нахаба, якого я зустріла – наче зійшов з аркушів  роману. Він мене дражнить, і я хочу його прибити… і в ту ж саму мить, кинутися в його обійми.

(не)бажана вагітність від Аріни Вільде порадував адекватною героїнею, яка стійко сприймає удари долі - обман коханого, знущання його законної дружини, інтриги брата колишнього хлопця.

Анотація до книги "(не)бажана вагітність"

- Тобто - ти вагітна? - загородивши мені прохід в квартиру, перепитує чоловік.
- Так, - киваю на видиху і підтискаю губи. Я, звичайно, знала, що він не зрадіє цій новині, та я і сама не в захваті, але все ж не очікувала що буде такий холодний зі мною.
- Від мене?
- Так.
- Який термін?
- Вісім тижнів.
- Відмінна спроба, крихітко, ось тільки незадачка: я бачу тебе вперше у житті, а ще мене не було в країні три місяці. Тому припини верзти цю несенітницю, я на таке точно не куплюся.

Ну і звісно трішки самореклами - "Самодур бажає нащадків" шукає читаів))

Тримайте свіжу цитату:

" - Мені зараз не почулось? Ви спитали дозволу перш ніж щось зробити? – ой, здається моя щелепа закотилась кудись під стіл, треба кликати Віталія, щоб допоміг її звідти дістати.

- Каюсь, - на мої плечі, які і справді вкрились мурахами від пориву нетеплого вітру лягло пухнасте покривало. – Тому не питатиму, чи п’єш ти вино.

І сам особисто наповнив до половини мій келих. Потім повернувся на своє місце. Я теж присіла в зручне крісло, і задумалась, що цей новий Владислав мене лякає. Попередня версія була набагато зрозумілішою – така собі жива брила граніту, яка намагається тебе роздавити своєю міццю.

А цей сидить розслаблений, на вустах грає посмішка, та така, що мені самій мимо волі хочеться розтягнути губи у відповідь. В грудях підозріло тріпочеться якась дурна комаха, здається мої внутрішні метелики саме надумали вилупитись з лялечок. Ай-яй-яй, дурненькі. Скрипаль вам хутко обморозить крильця! "