Щось Щеглова давно не ділилась враженнями про прочитане. От лишень не думайте, що вона не читала весь цей час. Виправляюсь, адже хороших книжок багато не буває. Критик не пишу, може, і вмію, та не вважаю за потрібне. А от зі своїми книжковраженнями залюбки поділюся. У мене їх тепер багато назбиралось.

Мабуть, у першу чергу хочу розповісти про історію, яка без перебільшення виверне ваш світ назовні. Написана вона дуже сильно! А йдеться про «Останній пацієнт «Бетанії» Володимира Слободяна.

тут візуал

Автор з перших рядків, з епіграфа, затягує тебе в тенета божевільні і тут вже можна хіба що не пручатися. Вирватися все одно не вийде. Точно вам кажу. От тільки тут жахіття не заради жахіття, а скоріше, заради історії.

Події історії розтягнуті на сто років. Родина  успішного промисловця та мецената Генріха Гейнріхса виховує хвору доньку Корнелію, а водночас спонсорує у місті будівництво лікарні для душевнохворих людей. Сто років потому пані Кейтлін Тейлор отримує дивного листа і зривається з Канади в Україну. Вони родички – це не спойлер, автор про це заявляє ледь не на перших сторінках. А можливо – ні. Про це дізнаємось згодом. Чи… втім не важливо.

Тут про самопожертву і відчайдушність. Про силу та якусь сміливість.  Ні, не заради слави, не заради геройства чи батьківщини. Все набагато простіше, чи прозаїчніше. Але, нумо чесно - сама людина "Я" та її родина - це найваживіше, що є у нас. Тож сміливість - заради себе, гірко це усвідомлювати та болюче, якщо прочитаєте, зрозумієте, чому я тут так пишу. Заради родини?

Адже тут є: «Випери мені платтячко…» і воно в антуражі, який створив автор просто сиротами шкіру вкриває, примушуючи всередині все крижаніти. І в цьому аспекті «заради родини» виглядає дуже щирим.

Володимир проставляє жанри детектив/трилер та містика/жахи – і я згодна з ним на всі сто відсотків. Загадка, яку він озвучує читачеві – тримає в напрузі до фінішу. Емоційні гойдалки розгойдують так, що карусель робить сонечко, а в голові паморочиться від захвату. Містика теж присутня, адже там є речі, які не поясниш медициною, ну, або я такий «медик»))) А жахів у цьому творі вище даху, і відбуваються вони у психіатричній клініці та за її межами.

«Випери мені платтячко…»

Прочитавши цю роботу, я ще тривалий час ходила під впливом. Намагалась написати враження відразу, та слова геть не лягали, бо мені не укладалось в голові, як ось це так можна було вигадати та втілити. Доволі складно описувати, не зробивши спойлер. Тому задовольняйтесь моїм емоційним шквалом, який ще досі тримає мене, після прочитання роботи.

На останок хочу додати ще таку річ: поки дочитала до кінця кілька разів міняла думку про те, що там у Володимира відбувалось. Вірніше, він міняв мою думку, а фінал так взагалі – вивернув мій світ. Кінцівка – шок!

Всім добра! Читайте гідні книги, їх тут багато!