Як часто Ви задумувалися над тим, що, можливо, письменництво - то не ваше? Звісно, я не маю на увазі, що це правда, проте повертаючись назад у своїх спогадах, я бачила, наскільки часто я кидала писати через те, що думала, що це не моє. Правда, тоді виникало законне питання: а що тоді моє?
Нескладно здогадатися, що всі сумніви щодо моєї здатності/ не здатності писати виникали після того, як я отримувала негативний відгук або критику. Щоправда, не на Букнеті, бо тут я зовсім...кхм. Ну, не важливо. Критика часто опускає з небес на землю і кидає прямо у калюжу, яка повна моїх власних недопрацювань, помилок, нелогічностей і просто банальних речей. Руки опускалися.
Навколо мене ось уже два роки багато молодих авторів, які тільки-тільки взяли в руки перо, а вже пишуть шедеври, які одразу хочеться кинути у вікно видавництва, щоб воно надрукувало цей шедевр в першу чергу. Сумніви згризають все, що було, всю мотивацію, вся праця опускається нижче нуля й іде в мінус.
Можна подумати, що у всьому цьому винна критика?
Аж ніяк. Власне сприйняття цієї критики також грає величезну роль. На простеньку фразу "у вас там помилка там-то, там-то. Чому так, а не так?" можна зреагрувати й звичайним "Дякую, я виправлю", що тягне за собою покращення рівня якості книги, бо помилки, неточності, всі оці очепятки прибираються магічною рукою автора. А можна пролити відро сліз, спалити всі рукописи і відформатувати комп'ютер або телефон, сказати собі "я - невдаха" (як ото говорила собі я. Не повторювати, небезпечно для самооцінки) і, сціпивши зуби, сидіти на порозі, коли руки хочуть тримати ручку і творити. Проте погані спогади напливають і якась зла сила шепоче: "Пам'ятаєш, що було минулого разу? Хочеш повторити? Ану спробуй!"
І все, мотивація вбита, внутрішній письменник плаче, а людина нещасна.
Уся оця моя тірада, звісно, без особливого сенсу, просто чомусь захотілося виговоритися. Просто зрозуміти, що критика - то ще не все. То лише ключик до розвитку, а не меч, який вбиває внутрішнього письменника. Можливо, письменництво то і не моє, проте ніхто не заборонить мені писати, якщо того бажає душа :)
8 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМаю одну кльову цитату (щоправда, російською): "Надо собирать камни, которые в вас бросают. Это основание будущего пьедестала", - Гектор Берлиоз. Мене вона часто може мотивувати до того, щоб не забиватися у куток зневіри після кожної критики, а нормально сприймати її і вдосконалюватися. Хоча, якщо вже про це, то мене взагалі майже ніколи не критикують. І, боюся, цей стан речей веде до чогось масштабнішого:']. Ну, побачимо, що буде далі. (На більше слів не маю часу) Вір у себе, люба!╰(⸝⸝⸝´꒳`⸝⸝⸝)╯
Asteriya, Дякую за все, сонце) Дуже влучна і гарна цитата)
Мені все одно, чи моє воно, чи ні. Я вважаю, що тільки людям зі сторони, точніше — читачам, це видніше. Але не писати я не можу. Не дарма ж Кінг казав: "Можеш не писати — не пиши". От я не можу не писати, тож...))
Тепер щодо критики... Критика, якщо вона конструктивна, мені допомагає самовдосконалюватися. Тут я кажу більше про всілякі одруківки і проблеми з русизмами і тп. По сюжету ніколи не дослухаюся до порад інших, бо сюжет — це те, що письменник має пророблювати сам. Я не напишу жодного рядку щоб просто догодити читачам. Я пишу лиш так, як шепочуть мені персонажі, і ніяк інакше.
Холод Влада, Так, справді)
Навіть ніколи не замислювалася про те, що можу не писати (бо не можу). От просто не показувати нікому написане - це легко. Взяла за звичку публікувати в соцмережах чи на сайтах лише ті вірші/прозу, у якості яких впевнена - коли точно знаю, що там немає помилок/якісні рими/не збивається ритм/цікаві герої/небанальні сюжетні ходи/змістовні діалоги тощо. Тому з усього, що написала, оприлюднено ну щонайбільше відсотків двадцять. І навіть ці відібрані твори не раз наривалися на критику, але я завжди відкрита до критики, якою б нещадною вона не була - з чимось не погоджуюсь, а більшість навпаки дозволяє подивитися на твір під іншим кутом. І взагалі не розумію авторів, які бояться критики - це або корона на голові ("я геніальний, і не триндіть мені тут"), або банальне небажання удосконалюватися.
Просто треба тверезо дивитися на власну творчість і бути впевненою у тому, що пишеш, якщо не впевнена - виправляти і робити краще, і тоді після оприлюднення не соромно за помилки, а до порад хочеться прислухатися.
Устина Цаль, З одного боку, я з вами згодна, проте щодо людей, які бояться критики, не зовсім, бо є дуже вразливі люди, які...просто бояться :)
Гарна фраза (вже не раз тут звучала): якщо можеш не писати - не пиши. Не у критиці справа, я вважаю, а у бажанні самовдосконалюватися і рухатися вперед на цих теренах попри все.
Ліна Алекс, Це справді так) Поштовх замислитися або поштовх для розвитку)
Як душа бажає, то пишіть. Мені вказували на помилки, я їх виправляла і працювала далі. А сумніви долають всіх, принаймні мене точно)))
Інна Камікадз, Мабуть, таки всіх, бо сумніви то таке, що кожному в голову влізе. Добре тому, хто легко іх відкидає.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати