Привіт, мої солоденькі babes ;)

Рада повідомити, що книга "Порочний постріл" вже з'явилася на сайті! Кримінальна історія кохання Марка і Мері, від якої у автора дах знесло неабияк ;) Запрошую до прочитання! Оновлення кожний будній день о 20:00!

Шматочки з першої глави:

Я б сказала, що самотність — безтурботна. Вона рівна, спокійна, глибока у своїй драмі. Самотність атрофує серце, викреслює здатність до емоцій, оманливо запевняє, що все буде добре. Самотність ніколи не заподіє тобі лиха. Але парадокс у тому, що по своїй природі, самотність — це найбільше людське лихо.

***

Його звали — Марк. І якими б сильними не були наші почуття, вони не змогли впоратися з помилками. Моїми помилками. Повертаючись до України після розриву я постійно картала себе… але, урешті, ставила собі одне й те саме питання — невже ми не кохали? Я ніколи не вірила в казкове кохання, але в його силу — вірила. Я бачила своїх друзів, які змогли. Які боролися до останнього, аби бути щасливими. Боролися за своє. Бо кохали. А ми навіть не спробували. Він не спробував. Адже стільки разів пробачала я…, але виявилася негідною, аби пробачили мені…

***

— Пробач за це, красуне, — чоловік середнього віку стукає пальцем по шиї і я інстинктивно хапаюся за свою. Знаходжу затвердіння, наче мені зробили не один укол. — Довелося трошки приспати тебе, політ був довгим, тому зараз мозок може працювати сповільнено, — його голос спокійний, але кривувата посмішка видає натуру власника з потрохами.

— Де я?! Який політ? Ви що викрали мене?? — хриплю я, чомусь повзучи, як надалі від цього мерзотника.

Знов кручу головою, але нічого не впізнаю. Стіни голі, вікна маленькі та розмальовані. Ліжко величезне. Я б не сказала, що це якийсь підвал, швидше замок… але, якого біса, це замок?!

Переводжу погляд на того, хто не поспішає нічого пояснювати. Трохи зайві кіло, нога на нозі, чорно-сива борода та вбивчий погляд. Навіть не так, це погляд, що вбивав. Він насолоджується моєю розгубленістю. Я цю людину не знаю, але я про нього чула… Хочеться вірити, що він просто схожий на нього. Ні, не так… хочеться вірити, що все це — сон…

— Скажімо, я тебе позичив, — облизався чоловік. — Ти на Кубі, солодка, місто Тринідад. І, мабуть, тобі цікаво, хто я такий?

***

— Тихше, дівчинко, — він прикладає великого пальця до губ і я затихаю. Не тому що слухаюся, а тому що помічаю, що в іншій руці Ескобар почав крутити пістолет. Звідки він взявся??

Я намагаюся стати равликом, от тільки сховатися ніде…

— Я б на твоєму місці молився, щоби твій колишній усе ж кохав тебе більше, ніж ненавидів… інакше, — він різко направляє дуло пістолета на мене. — Пуф! — він випускає звук, граючись. Я «охаю», примружуючи очі. Він сміється так голосно, що у вухах дзвенить. Знов починає крутити пістолет… — І ти вибуваєш із гри.

***

Також маленька новина для тих, хто губить корисні посилання) Ви часто питаєте, де можна знайти мої книги за межами Букнету, де купити друкований примірник, в якому порядку краще читати цикли, де подивитися той чи інший буктрейлер/інтерв'ю і т.д. Саме для того, аби відтепер усе було зрозумілим, я створила: 

Taplink

(тут усе, що може вас зацікавити) 

Сподіваюся, що буде зручно та корисно! Усім бажаю класної п'ятниці та шалено приємних вихідних!