♥️ Вже завтра два нових романи побачать світ! ♥️

... І світ побачить їх))) Точніше, конкретно ви побачите їх))) 

Зараз дам цитатки і обкладинки!

Цитата 1:

— Добре, давайте вашу форму для заповнення, — я кивнула. — А що за штрафи?

— Ось, тримайте, — Штрафів завжди два — моральний і матеріальний. В залежності від ведучого, а я нагадаю, ведучим завжди виступає один із членів клубу з трьох з найвищим рейтингом на момент гри, моральні штрафи можуть різнитися... — дівчина посміхнулася. — Це може бути і щось більш-менш невинне, наприклад еротичний масаж ведучому або одному з учасників гри. Але може бути й, наприклад, зв’язування, імітація насильства і тому подібне. Знову ж таки, все залежить від фантазії ведучого. Крім того, також за кожен такий вибрик, з учасника знімається і матеріальний штраф, розмір якого зазвичай складає чверть місячної абонплати.

— А як щодо відповідей «правда»? Все ж таки, кожна гра базується саме на грі «правда або дія», правильно? І учасники не зобов’язані постійно обирати дію?

— Тут є певні нюанси, — дівчина знову посміхнулася. — В залежності від зони, співвідношення ваших запитів «правда» та «дія» також різниться. В зеленій зоні ви дійсно можете майже постійно обирати те, що хочете, однак за три години гри ви мусите мінімум двічі обрати дію.

— Всього двічі... — я усміхнулася.

— Так, — дівчина кивнула. — Зазвичай на зеленому рівні у нас найбільша кількість учасників і більшість з них — новенькі,  тому всього двічі. На помаранчовому рівні вже діє система співвідношень два до одного. Тобто, на кожні дві «правди» ви маєте зробити одну «дію».

— Що ж тоді на червоному? — спитала я, затамувавши подих.

— На червоному рівні діє зворотнє співвідношення — один до двох. Тобто, на кожне обране питання приходиться робити як мінімум дві дії... — дівчина мило посміхнулася. — Тож, на який рівень ви підете сьогодні? На помаранчевий чи на зелений.

ЦИТАТА 2:

— Ти чуєш хоч щось? – знов звернувся я до Роми.

— Так, – Рома відразу ж посерйознішав. – Хтось з них доволі сильно наляканий. Я зможу повести всіх слідом за цим страхом, хоч вловлювати страх мені і важче, ніж ментальний біль... Блін, я вже три дні нормально не підпитувався чужим болем...

— Ну пошукав би когось... – я перевірив надійність кріплень тросу. – Чи це по-твоєму я винен, що всі в нашій команді плюс-мінус щасливі?

— Та ти ж знаєш, що так навпаки легше по сліду йти, – не погодився Рома, вдягаючи в вухо бездротовий навушник.

— Але все одно... Не треба себе мучити, – я поглянув на Масю. – Мася, готова?

— Так! – дівчина усміхнулася в усі тридцять два.

— Тоді по конях!

Рома завів тачку, в якій окрім нього вже сиділи Д1 і М3. Я завів мотоцикл і ми рвонули вперед...

Я та Мася їхали прямо за Ромою з компанією. І вже через пару хвилин побачили підозрілу чорну тачку, яка явно перевищувала швидкість.

— Це вони, – скоординував мене Рома через навушники.

Я подився на дорогу перед нами. Попереду дійсно було видно два задні червоні катафоки. Судячи з силуету машини, це була якась спортивна модель, скоріш за все хонда SRV останнього покоління.

— Окей, притисніть їх до узбіччя. Я виведу Масю вперед і дам їй трішки постріляти...