Історія псевдоніма. Флешмоб)

Привіт!  Багацько вже було розмов на цю тему на Букнет, додам ще і я про себе, раз мене вже запросили.

Почну, мабуть, із того, навіщо мені псевдонім. Відповідь проста: зараз це популярно, та й красивіше. Ні, справа тут не в тому, що моє справжнє ім'я та прізвище "не звучить" (як багато хто писав) поряд із назвою книги, чи чимось мені не подобається. Навпаки, з цим у мене все нормально, бо просто не уявляю, як можна ненавидіти власне ім'я, я скоріше ним пишаюсь))

Та про те, що я оберу собі псевдонім, я знала ще раніше (можете вважати це такою собі міні-примхою авторки), а два роки тому і подумати не могла, що буду публікувати свою творчість на інтернет-просторах.

Спочатку це був спосіб шифрування, можливість приховати своє захоплення серед родичів, друзів та знайомих. Так, колись я цього соромилась, адже різні карколомні ідеї "навідували" мене ще в дитинстві, і я боялась, як до цього поставиться моє оточення. Інколи називала себе "ненормальною", бо ж одному однокласнику подобався футбол та волейбол, іншому - машини та комп'ютерні ігри, знайомі дівчата фанатіли від журналів мод та розмов про першу закоханість, а я завжди бачила себе в літературі.

Коли усі бігали по дворі, гралися, я все щось читала або вивчала, а потім власні думки почали лягати на папір. Навіть не уявляла, що зможу колись комусь розкритись, розповісти про свою писанину (легше було тримати своє хобі в таємниці), та пару місяців тому про це дізнались мої рідні. Було не так вже й страшно, та згодом все увійшло на свої місця, а підтримка батьків мотивує мене не зупинятись, а рухатись далі.

Цікаво реагують на це деякі мої колеги з роботи, з якими наважилась поділитись. Просто переконалась, що бути відкритою особою значно цікавіше (як там колись казали: будь простішою, і люди самі до тебе потягнуться). Так от, виглядає це приблизно так:

" - І як там, ще досі пишеш? Не набридло ще?

- Так, пишу. Ні, не набридло", - відповідаю я.

Отже, до чого я веду? Якщо оточенню байдуже, тоді чому я маю чогось соромитись?

Раніше ж якось писала, ще й російською, і також під псевдонімом. Зараз, правда, покинула це, цілком перейшла на рідну мову, і радію, що натрапила на таку велику спільноту Букнет. Виявилось, тут так багато однодумців, з якими завжди хочеться поспілкуватись (і що, що у віртуалі?), та й думаю, не важливо, хто ти в реалі - лікар чи кухар, бізнесмен чи офіціант, головне - ким ти сам себе вважаєш в душі.

Щодо мене, навряд чи тут щось зміниться, і писати, придумувати свої світи та своїх персонажів, уже точно мені не набридне.

Ну а тепер про псевдонім. Насправді тут все легко і просто, довго над вибором я не заморочувалась. Ім'я "Лександра" - просто тому, що кличуть мене Леся, та й заходити занадто далеко не хотілось. Правда, були ще варіанти "Ксандра" і "Кассандра", та вони якось не прийшлись мені до душі. А прізвище - це похідне від імені мого батька, ідею, до речі, я "запозичила" у свого брата (гадаю, що він і не здогадується, чим його сестричка переймається), в якого колись був подібний нік у соцмережах.

Отака-от історія))) Користуючись нагодою, хочу запросити усіх, для кого моя творчість ще не відома, відвідати мою сторінку. Пробую себе у жанрах фентезі, слр та короткій прозі (може, комусь щось та й сподобається).

За естафету дякую Рині Мир і у свою чергу, хочу передати її Віці Скаттеp та Холод Владі. 

До нових зустрічей!