Флешмоб "Історія мого псевдоніма"

На Букнеті багато авторів пишуть під псевдонімом, і я не виняток. Тож шановний Секст Грей запросив мене взяти участь у своєрідному флешмобі, мета якого - розповісти, чим саме ми керуємося при виборі "другого імені".

Мабуть, ні для кого не секрет, що насправді мене звуть Леся Іванченко. Чому я взяла псевдонім? Здалося, що так цікавіше і краще запам'ятовується, бо справжнє ім'я та прізвище, хоч я їх і люблю, занадто поширені, навіть у соцмережах зустрічала не одну свою повну тезку.

Чому саме цей псевдонім? Мар'яною мене колись, як тільки я народилася, хотіли назвати батьки, а потім передумали, бо вирішили, що "Мар'яна Петрівна" буде важко вимовляти дитині)) Так я стала Лесею.

Але ім'я Мар'яна залишилося мені близьким. А ще подобається, що воно є у багатьох інших мовах. Тобто для іноземців мій псевдонім не став би чимось таким, що складно вимовити.

Щодо Долі - то окрім першого, всім відомого значення, є ще й пов'язане з нашою українською міфологією, якою я завжди цікавилася.

Богинею долі, сімейного щастя і родючості у слов'ян була Мокоша (Велесиня,  Макош) або, як її іноді називали, Велика Ткаля. За повір'ями, вона тримає в руках полотно світу, на якому з ниток-життів  сплітає хитромудрі візерунки. Мокоша може у будь-яку мить обірвати будь-яку нитку або змінити хід її руху.

У Мокоші є дві помічниці - це богині Доля і Недоля. Коли Мокоша пряде черговий пласт Всесвіту, Доля і Недоля по черзі торкаються різних ниток, визначаючи, таким чином, долі людей.

Долею слов'яни іменували тільки щасливу долю, а нещасливу - Недолею, тобто, Бідою. Наші предки вірили, що людина при народженні наділяється долею - певною кількістю блага, яке включає термін життя, здоров'я, а також ті події, які повинні з людиною статися.

Самі слова, що означають долю, - доля, у-частъ, у-діл (від дієслова ділити) - показують, що вона уявлялася нашим предкам деякою частиною загального блага, яка виділялася людині "згори". Цілком доречно порівняти долю з шматком, який кожен отримує від загального пирога, - одному дістається шмат з серединки, іншому бік з обгорілою кірочкою. 

Доля - це щось подібне до двійника тієї людини, чию долю вона втілює, її вигляд залежить від того, кому вона належить. За одними віруваннями, Доля народжується разом з людиною, згідно інших, Долю людині нарікає мати при народженні або дає Бог. За іншими повір'ями, побачити свою Долю можна тільки двічі у житті - відразу після народження і за декілька хвилин перед смертю.

Бідність і багатство людини залежать від працьовитості його Долі, адже вона допомагає у виконанні господарських робіт. Працелюбна Доля селянина працює разом з ним, в'яже в полі снопи і навіть краде для нього зерно з сусідніх полів. Недоля тільки відпочиває і гуляє. Бідність людини пояснюють лінню його Недолі - вона нібито лежить під грушею, пиячить в шинку і так далі.

Вважається, що людина бідна, тому що займається не своєю справою, не знає, де її Доля. Щоб жити щасливо і бути багатою, людина повинна знайти свою Долю і запитати у неї, яке її покликання, у якій справі вона матиме успіх. Вчинивши так, як радить їй Доля, людина знайде своє щастя.

Недолю можна накликати, якщо проклясти дитину в недобру годину або часто говорити про те, що у неї буде нещаслива доля. Доля також може залишити людину, якщо вона грішить.

Але яка б доля або недоля не дісталася людині, вона повинна її усю прожити, не намагаючись ухилитися. Ось така життєва філософія була в наших предків-українців. І в дечому вона близька моїм творам.

Хоча з іншого боку, я  люблю доводити, що доля людини може залежати і від неї самої, якщо вона дуже хоче змінити її на краще. Вдається це чи ні зробити моїм героям — вирішувати читачу))

Хочу передати естафету Ворожесці Марі та Оксані Кириченко (Aillin Ai)( якщо є таке бажання))