Навіщо ми читаємо?
Доброго здоров’я шановні читачі!
Багато не говоритиму, одразу перейду до теми. В процесі знайомства з різними людьми ніколи не цураюсь запитати про їхні вподобання в літературі. Часто це дозволяє мені почерпнути чогось нового для себе і заодно поділитися своїми знаннями з даної сфери людської діяльності, тим не менш бувають випадки, коли я чую у відповідь щось типу: «Не читаю» або «Це пуста трата часу». Я не в праві змушувати людину до читання (тим паче, що під примусом мистецтво як і тяга до нього не народжуються), але завжди цікавлюсь, що вплинуло на формування любові чи відрази до такого сакрального дійства.
Люди, які не плекають трепетних почуттів до усамітнення із книгою, зазвичай не дають зв’язної відповіді щодо своєї нелюбові читати, втім, це й без того очевидно: у більшості випадків їм відбили бажання у некоректних спробах його привити. Нажаль таке постійно трапляється у стінах школи, або ж виною неправильний підхід батьків. Натомість, коли людина любить читати – завжди неочікувано, що ж поклало першу цеглину у фундамент благородного бажання доторкнутися до вічного.
Хтось читає книги, щоб почерпнути для себе нових знань і саме порив до розвитку виховав у ньому книгомана, комусь подобається збагачувати власний лексикон, щоб при нагоді справляти враження багатою палітрою мовних засобів, хтось в захваті від романтичних історій кохання, чи від чудернацьких баталій, інший – шукає в книзі спокій, усамітнення, тікаючи від егоцентричного середовища, в якому має біду перебувати. Всі ми різні, всі ми особливі. Кожна деталь нашого оточення безпосередньо впливає на те, що ми любимо, чого боїмося і ким ми є зараз.
Пропоную замислитись і відповісти для самих себе, а, за бажанням, і для читачів блогу, на одне невеличке питання: навіщо конкретно Ви читаєте? Згадайте те, з чого все почалося, це може відкрити вам нові знання про себе)) Це може допомогти комусь полюбити книгу так само сильно, як любите її ви))
З повагою, Historyk
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНапишу тут більш концептуально про книги взагалі. Це, без сумніву, можливіть пережити одні і ті ж події в іншому розвитку подій. Відчути себе на місці інших людей, героїв, приміряти на себе їхні переживання і спробувати на смак інше життя.
Найбільше "торкають" ті книги, моменти з яких найближчі до нашого особистого досвіду. Або ті які б ми самі хотіли пережити.
Все банально, не читаючи книги - ми живемо одним життям. Книги - це магічна реінкарнація, що часом также магічно вносить корективи в наше реальне життя.
А для письменників це взагалі супер-пупер можливість пережити деякі моменти життя так як не вдалося в реальності або так як би того хотілося...
Zinkevych Ihor, Дякую за відповдь)) Так, усе сказане безсумнівно правда! Вклоняюсь низько людині,яка придумала записувати думки - це відкрило портал у неймовірні світи))
Книга допомагає зануритися у таємничий світ з героями, яких ти сам уявляєш. Це і робота фантазії, і відпочинок, і знання...
Олександр Гребьонкін, Дякую за відповідь)) Книги дійсно багато чого дають і майже з усим здатні допомогти))
Першою свідомою книгою була і є Біблія, хоч це звучить якось не модно, але так є, перечитую я її часто.Читання розвиває пам'ять, увагу взагалі мозок. Але коли це електронні книги то є великий мінус страждає зір. Читаю здебільшого паперові книги - вони найбільш приносять мені задоволення і користь.
Таміла Калас, Дякую за відповідь)) Моя суб'єктивна думка: немає моди на книги, бо книги - це для душі)) Щодо паперових книг, то є у них якась естетика, та ще й для зору шкоди не наность))
Любов до читання в мені розвивала бабуся, та й тато колись багато читав, а я мабуть почала, коли тільки вивчила алфавіт)) Коли вчилась у школі, то всі книги зі шкільної бібліотеки знала чи не напам'ять і читала, мабуть із основною метою - щоб дізнатися більше, стати мудрою та освіченою людиною)) Уже зараз люблю заглибитись у книгу, щоб абстрагуватись від реальності та всіляких проблем. Не знаю, наскільки дивно це звучить, та саме книги для мене інколи ставали друзями та порадниками
Лександра Славичч, Дякую за відповідь)) Це неймовірна історія знайомства та певної дружби із книгами)))
Моя пристрась до книжок почалася з качок (не сміятися!). Я виросла в селі, мама тримала багато цих пернатих, їх потрібно було пасти. Біля хати текла річка. Качки там борсалися, а я читала. Тепер, певно, маю бути їм вдячна, бо вже зупинитися не можу. Мій день не минає без книги.
Марко Войт, це істина. Село зараз інше. А теперешні пані з села ТАКІ, що міські ревно курять збоку.
Я якось змалку дуже любила книги, ще тільки навчилася говорити, а вже діставала родичів вимогою: "Читай!" Так усім набридла, що зітхнули з полегшенням, коли у п'ять років я сама почала собі читати, причому не розбирала - книга доросла, чи дитяча, чи взагалі газета "Правда". І з того часу так і читаю багато, тільки стала дещо перебірливішою у виборі книг. Причому, батьків моїх особливими книголюбами не назвеш, але є в мене тьотя ( мамина сестра), така ж фанатка читання, як і я)) Мабуть, усе ж це передається по спадковості))
Марко Войт, Дуже шкода(( Хоча я сама в 13-14 років читала "Анжеліку", але до того встигла прочитати багато інших хороших книг, тому любовні романи сприймала з цікавістю, але ніколи не зациклювалася на них. А нині дивлюся школярки підсідають на еротику, і вже навіть любовна історія без "полунички" здається їм нудною ( так мені одна п'ятнадцятирічна читачка щиро зізналася))
Йой, я навіть і не пам'ятаю, коли почала читати. Та точно знаю, що це почалося ще до школи. Читала казки (як і треба дитині з посередньою фантазією). Потім була школа. Вчителі, які змогли вкорінити в моєму серці любов до книжок. Походи з татом в бібліотеку. Потім було зрозуміло, що без книжки я жити вже не можу, бо реальність надто тисне на мене. Краще помріяти десь у книжках, політати на килимі-літаку, поборотися з монстрами, злітати на Місяць. Ото краще.
Historyk, Згодна) В тому і переваги книг)
Подобається читати, бо це дає можливість дізнатися щось нове, проаналізувати і переосмислити деякі речі, просто насолодитися захопливим сюжетом, майстерними описами. Полюбляю читати якісні описи боїв, книги з гумором, твори, де автору вдається показати звичні ідеї і сюжетні ходи якось по-новому. А коли в шкільні роки виникла ідея написати щось своє, то під час читання виникла звичка ще й запам"ятовувати раніше не знайомі мовні конструкції та рідкісні слова.
Взагалі читаю, бо в дійсності неможливо (та й не завжди б хотілося)) пережити стільки пригод, як з персонажами багатьох найрізноманітніших книг.
Moonraise Darkness, Дякую за відповідь) Повністю погоджуюсь із усім Вами сказаним. Інколи, після прочитання того чи іншого твору прямо смуток огортає від розуміння, що зі мною такого ніколи не станеться з вельми вагомих причин
На Ваше запитання, як на мене, дуже влучно відповів хтось із класиків літератури: "Людина, яка за життя прочитала бодай одну книжку, завжди буде босом для тих, хто усе життя дивився тільки телевізор".
Марко Войт, Дійсно влучно)
Що ж, коли сказано «а», варто й «б» сказати)) Отож, з якою метою книга вперше потрапила мені до рук і чому я продовжую читати зараз? Років до тринадцяти книга була нечастим гостем в дитячих долонях, хоча домашня бібліотека в нас була доволі велика. Перечитана вздовж і впоперек «Велика збірка (українських) казок» радянського видавництва вже не приваблювала, а на все інше було глибоко невдячно начхати. Та потім кілька випадків в корні змінили ситуацію.
На літніх канікулах перед восьмим класом довелось мені познайомитись де з ким – мій одноліток-книгоман і його молодший (років на три) брат. Чи той факт, що вони були з міста, чи їхній широкий кругозір, чи багата мова, але, не знаючи того, їм вдалося мене максимально присоромити. Благо вони були в селі не довго, то відчуття деградуючого шматка суспільства швидко зникло. Але не тут то було! У восьмому класі мені довелось вливатись у новий колектив, та, попри те, що всі навкруг називали його набагато кращим і розумнішим від попереднього, навіть тут мені вдалося закріпити за собою статус homo sapiens між переважної більшості homo habilis. Чому я на цьому наголошую? Бо тут же навчалась мовчазна закрита дівчинка, яка, уявіть собі – читала!
Historyk, Ні її успішність, ні здатність зв’язно висловлювати думки навіть і тягатися не могли із такими ж, тільки в рази просунутішими навичками моїх міських тепер уже друзів-книгоманів, і тим не менш із книгою ця особа не розлучалася! Це стало останньою краплею. Моє самолюбство не змогло стерпіти, що людина з нижчою успішністю має запас прочитаного в рази більший, ніж мій. Це і послужило точкою відліку від початку становлення мене як книголюба))
Розумію, історія не надто романтична)) Можливо, навіть трохи прикро, що нині автор колись пішов на поводу в егоїзму, але так воно і є)) Взагалі, правду кажучи, я ні про що не жалкую)
P.S. У своє виправдання скажу, що тяга до письма з’явилася раніше, ніж тяга до читання. Власне як раз вона зараз і підтримує мою цікавість до даного заняття. Ну і ще наведені у дописі причини)))
P.S.S. До речі всі книго мани, згадані в історії, наразі мої добрі друзі)) Це такий собі позитивний бонус))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати