Знижено ціну на роман "Я не люблю каву"

Вітаю, друзі! Мене давно не було видно, але я нікуди не пропала. Зараз працюю над новою історією, яку трохи згодом вам проанонсую і презентую! Поки що єдине, що можу сказати, - події відбуватимуться в українських сучасних реаліях. Отже, якщо ви полюбляєте твори, де розкривається внутрішній світ героїв, з ними трапляються доволі неочікувані повороти, а потім події набирають драматичного відтінку, запрошую до себе на сторінку. Підписуйтесь, якщо є бажання, щоб не пропустити новинку!

Сьогодні ж хочу повідомити приємну новину - знижено ціну на книгу "Я не люблю каву". Тепер її можна придбати за приємнішою ціною.

Анотація:

Його ім’я – Кріс. Зухвалий, безсоромно привабливий, він вибухнув в епіцентрі мого спокійного, розміреного буття, розповсюджуючи хвилі нестримної енергії, пристрасті і спокуси. Увірвався в моє життя, мов торнадо, перевернув його догори дригом, закрутив ураганом і щез, залишивши мене в розпачі і з пустелею в серці. Все, що мені про нього було відомо, – місто. Місто, в яке я за жодних обставин не збиралася повертатися. Але обставини змінилися.

Для тих, хто вагається, кілька цитат з твору, у тому числі з платної частини:

– Не розумію, що ти забула в нашому містечку? Не уявляю, як можна покинути Нью-Йорк. Боже, Нью-Йорк! – Ханна мрійно закотила очі.
Ця розмова була у нас не вперше. Деякі речі часом неможливо пояснити людині, що не була на твоєму місці. Звісно, Ханна, не дуже молода жінка, обтяжена чотирма дітьми, неробою-чоловіком та тридцятьма зайвими кілограмами, не могла збагнути моїх мотивів. Насправді, я й не пояснювала нічого. 
– Ти хоч раз бувала у великому місті? Ні? Так от знай: якщо ти не мільйонер, успішний бізнесмен чи зірка, ти – ніхто. І кожен пересічний телепень залюбки ткне тебе носом у цей факт.
– Але ж ти, здається, – вона трохи невпевнено скривилася, – із заможної родини.
– Я про те й кажу. Для того, аби стати кимось, мені не потрібні родинні зв’язки. Вірніше, я не хочу ними користатися. Тому я тут.

***

– Гаразд, – здалася я. Легше було зізнатися, ніж відбиватися від настирливості подруги. – Він запросив мене на каву. 
– Ти погодилася?!
Суцільний сумнів – ось, що зараз являла собою Ханна. І її можна було зрозуміти. Бо я ненавиджу каву. Маю один дивацький принцип: ніколи не погоджуюся на зустріч, якщо чоловік пропонує каву.
– Валенсіє Гутьєрес, це справді ти? Чи, може, тебе дорогою підмінили?
Стенувши плечима, я надягнула сонцезахисні окуляри, щоб приховати очі. Ще не завадило б і паранджу, бо я відчула, як зашарілася.
– То хто він? Звідки? Чому живе у Бейкерів?
Мені б і самій хотілося це знати, отже, цікавість Ханни залишилася незадоволеною.

***

Рішуче я наблизилася, хапаючи мокрі від поту, тонкі, в’ялі руки. Так-сяк вдалося витягти нещасну з кабінки, схилити над умивальником. З кожною секундою її трясло ще дужче, з горла зі свистом виривалися хрипи, вона не трималася на ногах від слова зовсім і повисла на мені. Ніколи не мала справу з наркоманами, але стан її явно свідчив про передозування. Не вистачало ще, щоб вона померла на моїх руках.
Я відчула, що теж починаю панікувати. Як на зло, у туалет, в якому зазвичай не проштовхнутися, ніхто не заходив.
Позаду голосно, що я аж злякалася, хряпнули двері. Ну нарешті! Озирнулася, намагаючись при цьому втримати непосильну ношу. До жіночого туалету увірвався…
– Кріс?!
Побіжний погляд, мить замішання – все, що я отримала.
Кріс кинувся до дівчини і встиг підхопити її рівно тоді, коли я випустила.
– Енні! – він затис її обличчя пальцями, заглядаючи до відкритого рота. – Енні? Чуєш мене? Що ти приймала? Кажи!

***

Він посміхався. Широко, зле і фальшиво. Нічого не залишилося від тієї усмішки, яку я так любила, яка полонила мене. Як нічого не залишилося від чоловіка, якого я знала. Тепер я сумнівалася, чи він існував взагалі. Цей двоєдушний мерзенний тип заслуговував на те, що мав, навіть більше.
– Що? Не сподобалося? Чому? – насміхався він. – То може для повноти відчуттів принести тобі каву?
Страшна гримаса спотворила моє лице.
– Ти – моя кава, – виплюнула я. – Коли бачу тебе – відчуваю гіркий присмак у роті й огиду. Мене нудить, бо я ненавиджу каву – ненавиджу тебе!
– От і добре. Шукай іншого хлопчика на побігеньках, який заварюватиме тобі чай.
 

Щиро ваша Ліна Алекс