Анотація:

Чи могла я уявити, що моє спокійне та щасливе життя це — ілюзія? Ні... Такого навіть і уявити не можна. Зразкова сім'я, зразкові батьки й донька, яка ніколи в житті не зробила чогось, щоб осоромило цю родину. Але, болюча правда вдарить тоді, коли її й не очікуєш зовсім. Цю правду принесе Він — Єгор Баклан, той, при згадці якого, мурахи вкривають шкіру від страху. Він негідник, нелюд, монстр, який зруйнує цю ілюзію, але... не тільки ілюзію, не тільки відкриє очі на правду. Він зруйнує усе моє життя. Виявляється, я — донька ГРІШНИКА, а не зразкового батька. Аби не втратити своє життя, залишається лише один шлях — бігти.

Цитати з книги: 

1. "Пронизує поглядом, немов дивиться крізь найчистіше скло й бачить усе, що там заховано. Довго, ніби вичікує чогось. Його погляд такий спокійний, наче я на лазурному березі, а хвилі його очей заспокоюють, але водночас кричать про небезпеку. Порожнеча змішується зі спокоєм і виплескується на берег чимось незрозумілим."

2. "Саме в цей момент, дивлячись у вміст цієї теки, я пізнала справжній біль. Саме у цей момент у мені посіяли те зернятко і душа зрадницьки почала його виплекувати як своє власне дитя. У цей момент пізнаю новий вид коктейлю. Коктейль болю, з виразними інгредієнтами жахіття та страху. Коктейль, який змішав для мене власний батько, а цей чоловік приніс на блюдечку. Так закінчується казка, яка мала б мати щасливий кінець, але здається у цій історії не буде жодного. І я маю лише один вихід – бігти."

3. "О Господи! Це він – Єгор Баклан. Той, ім'я якого я запам’ятала на усе життя, ім'я, яке міткою впилось у мою голову та засіло страхом глибоко у душі. Я надіялась, що ми ніколи не зустрінемось, але зараз він стоїть прямо переді мною й просто мовчить та пропалює мене морською хвилею у якій зривається буревій. Боже… махаю головою, приводячи думки до купи, у мене зовсім інша зовнішність, тому головне не видати себе. То ж, натягую на обличчя посмішку, а за цією посмішкою ховається страх. Він губить, розбиває дух, страх – це наймогутніша зброя, і від цієї зброї не має захисту… не має щита. Тру нервово серветкою ту пляму на сорочці. Здається. Що протру там діру до самого серця, але зрозумівши це зупиняюсь. Не можу більше тут залишатися. Єгор так і мовчить, кидаю на нього останній погляд і ховаюсь за дверима кав'ярні. Тільки там видихаю спокійно, тільки там хапаю частки кисню й наповнюю ними легені, тільки там відчуваю, що вільна. Та тільки… "

4. "Голосно видихаю привідкривши вуста й хапаю скільки м’яти з кавою, скільки можу, хоча… здається, мені й цього замало. Боже… дурман заполоняє усі думки й тіло, бере у полон усю мене, й байдуже, що я мала б вириватися, бо я цього не хочу. Мені до чортиків подобається ця жорстокість… я божевільна… голосно вдихаю й відчуваю як підіймаються груди з кожним вдихом. Пальці на шиї напружуються, як і росте напруга між нами. "

5. " Ярість у мені наростає, перевищуючи максимально допустиму температуру у лазні за стовпчиком Фаренгейта, шоколад на кінчику язика топиться за секунди й закипає густими бульбашками. Відчуваю, що зараз вибухну і шоколад разом зі мною, тільки, більше він не додає солодкості каві, він її гірчить удвічі більше, як і гірчить погляд батька пропалюючи мою душу."

6. " Його жорстокість вбиває мене. Розриває серце без анестезії на тисячі мілких частин й колупається там ножем, аби зробити ще болючіше. Я вся тремчу від свого страху і його божевілля. Тепер не заспокоює та м’ята, бо більше вона не м'яка та солодка… тепер вона така, наче сам Диявол настоював її для мене сотнями років, поки перебував у пеклі. Противна… настільки, що коли торкається язика, хочеться її виплюнути, бо інакше захлинешся тією гіркотою. Й більше ніяка кава і навіть цигарки не рятують ту м’яту, бо вони потопились у її гіркоті та самі стали з нею одним гидким цілим. Я не могла навіть уявити, що Єгор такий… знала, що покидьок, тварина, але… щоб наскільки.

Сльози котяться щоками, а я й сили не маю, аби їх зупиняти. Мені просто байдуже, бо розчарована. У чоловікові, через його жорстокість, а ще більше у собі, бо недооцінювала його спроможностей. Яка ж я дурепа! З таким монстром потрібно боротися… воювати за свою свободу, а я як покірна вівця, яка навіть не протестує своїм мукам, а просто чекає, коли закінчиться ця безжальна гра у якій я… точно програю. Тут навіть не має іншого варіанту, бо такі як він – завжди у виграші. Такі, як він лише користуються, підпорядковують, а зрештою – знищують, розтирають тебе як попіл між пальцями й здмухують залишки тебе туди, де ніколи не знайдуть навіть такі, як Шерлок Холмс."

7. " Примусово розсовує мої губи й пропихає язика на якому приготована доза отрути, спеціально для мене. Я наче власниця, але не господаря цієї отрути, а її самої. Приймаю й задихаюсь, куштую її, ніби найвишуканіший десерт у своєму житті й відразу роблю замовлення на добавку. Навіть, якщо помру, навіть, якщо серце зупиниться, буду насолоджуватись нею у раю… чи пеклі, адже я дочка грішника і дружина Диявола… очевидно й місце моє у пеклі й там мене чекають із широко відкритими обіймами."