Цей флешмоб мені передала чарівна Ярина Король. Але виявилося, що це завдання з кількома зірочками! Кілька днів шукала відповідний фрагмент і дізналася, що мої герої не приділяють великої уваги їжі, хоча ніколи не відмовляться смачненько поїсти. Так само, як і я :)

Навіть коли вони щось готують, то часто це просто «сніданок» або «вечеря». Можуть співати оду каві чи улюбленому вину або лікеру, але це буде написане так, що з сюжету ніяк не дістанеш...

Та є одне місце, яке вразило мою героїню з роману-антиутопії «За день до завтра», якого поки немає на «Букнет». Катерина – землянка, Нар’яна народилася під іншими сузір’ями, і від того, яке рішення вона прийме, залежить доля нашої планети.

Пропоную побачити це їхніми очима, а тоді уявити, чим можна там посмакувати.

     ...Додому не хотілося, ще залишилися сили, але веселощі зжерли таємничі тіні. Плавний рух авто заколисував Нар’яну, яка дивилася у вікно на вечірнє місто, а землянка ніяк не могла вирішити, що робити далі.
     Вони просто каталися. Нарешті Катерина вигадала зупинку, і таксі залишило дівчат у новому, добре освітленому, але не центральному районі навпроти входу в нічний клуб.
     Темний дерев’яний портал дверей увінчувався підсвіченою назвою "Хатинка".
     – Заховай зброю, – тихо наказала журналістка, опинившись у рідній стихії, – тут нас ніхто не зачепить. Ми нещодавно зробили для них гарний рекламний цикл, а потім часто навідувалися, тому я усіх знаю – від шеф-кухаря до шаф із м’язами на вході.
     Дерев’яні сходинки вели вниз. Охоронці і Катерина обмінялися привітаннями. Один із них справді походив на шафку з м’язами.
     "Хатинка" виявилася не дуже великою, але стильною. Тут не було вікон, а якщо і були, то гарно заховані від ока відвідувачів. І хоча головна тема в оздобленні належала темним кольорам, відчуття похмурості не оповило дівчат, які спускалися сходинками.
     Столики застелені світлими вишитими скатертинами з китицями, стіни оздоблені рушниками, серед яких не знайдеш однакових, розписом, що ніби жив власним життям. Розпису подобались одні частини стін і він зневажливо обходив інші, візерунки іноді вилізали на підлогу й розквітали там барвистими квітами, дерлися на окремі ніжки столів і стільців.
     Ще на стінах висіли музичні інструменти і зброя, пращури деяких з цих експонатів не зустрічалися за справжнє життя, але їх все одно об’єднувала земля, на якій вони з’явилися, – одна земля.
     Катерина попрямувала до свого улюбленого столика, де поряд на стіні в рушниках купалися гуцульська сокира і наддніпрянська сопілка. Цей столик був одним з кращих: далеко від входу, гарно видно невеличку сцену і танцювальний майданчик.
     – Поглянь на стелю, – пошепки порадила землянка.
     Стеля теж мала темний колір, але її розписали мов нічне небо. У цій половині зали над головами міг з хвилини на хвилину розпочатися дощ, але деякі хмаринки підсвітив невидимий місяць, а в іншій половині і над танцювальним майданчиком ще залишилися зірки.
     І м’яке світло, яке дозволяло бачити, але не розрізняти повністю риси обличчя, перетворювало усіх відвідувачів на таїну. Світло лилося з цих зірок, з підсвічених хмаринок, просто зі стін, де поховалися світляки-ліхтарики. Світло розуміло, що чуже у володіннях ночі, тому воно залишалося непомітним і все одно осяювало приміщення чарівним спокоєм.
     Половина столиків була зайнята, та відвідувачів не займала поява нових гостей.
     – Привіт акулам пера, – офіціант подав дівчатам меню. – Сьогодні у нас прем’єра, – він посміхнувся. – Та самі побачите.
     На мить запала тиша, звертаючи увагу на час, що в "Хатинці" мовби зупинився, і скрипаль на сцені узяв довгу печальну ноту...

Флешмоб передаю Эллин Крыж
Знаю, що у неї є, чим нас пригостити. :)))