Кулінарний флешмоб

Долучаюся до флешмобу, який отримала від Лії Щеглової. Вона там мене хвалила, що я хороша господиня, мабуть, це тому, що час від часу я її дражню фотками смаколиків. Дякую.

Сьогодні я знайшла уривок з книги "Сходинки". Мова піде про випікання хліба. Для мене це щось особливе і сакральне. І чомусь останні два рази якраз він у мене і не вийшов, бо втратила свій найкращий рецепт. (До речі, хто пече, буду рада, якщо поділитесь).

Перед дівчиною опинилася чашка чаю, над якою піднімався пар, і тарілка зі шматком хліба. Енді подякувала й стала присьорбувати гарячий напій з хлібом, що був неймовірно свіжим, із золотавою хрумкою скоринкою, і ніби танув у роті. Вона відчувала справжню насолоду від цього насиченого смаку. Допивши чай, вона просто дожовувала скоринку, намагаючись запам'ятати це неймовірне відчуття.

– Смачно? – запитала Грета, лагідно поглядаючи на Андреа.

– Так, неймовірно! – захоплено відповіла дівчина, запхавши останній шматок хліба до рота.

– А хочеш навчу тебе пекти такий хліб? – раптом запитала жінка.

Енді не могла повірити своїм вухам, тому перепитала:

– А це можливо, справді? Звісно, що хочу.

Залишок часу до вечері вони займалися випіканням партії хліба для робочих, які от-от мали повернутися з роботи та чекали на їжу. Енді повеселішала, їй було до вподоби знаходитися на кухні, де розливалися аромати страв та тихо потріскували дрова у печі. І, хоча тут було неймовірно спекотно, Андреа була дуже задоволеною тим, що навчилася чогось нового. Правду кажучи, їй дуже подобалося це, у далекому минулому такі діти охоче вчилися в університетах та отримували престижні спеціальності, могли заробити великі статки й жити заможно. Тепер, на жаль, це було зовсім не важливо. Відігравала роль лише сім'я, в якій ти народився, та яке місце вона займала у суспільстві.

Постійно витираючи піт з лоба та розмовляючи з Гретою та іншими жінками, що працювали на кухні, Андреа й не помітила, як швидко промайнув час. Страви були готові й парували в очікуванні на голодних робітників. Час було накривати столи, з чим Енді радо допомагала. Вона, наче метелик, літала з одного кінця їдальні до іншого, ставлячи тарілки, кладучи щойно спечений і порізаний хліб, наливаючи трав’яний чай. Жінки раділи такій активній та веселій помічниці. Вона й сама не зрозуміла, як темні думки відступили, залишивши десь далеко-далеко тільки сіру тінь, що була змушена відступити під натиском нових емоцій та вражень, які поки що були тільки позитивними.

Ось до їдальні стали заходити втомлені робітники, які щойно повернулися з роботи, а також ті, хто вдень працював тут, у поселенні. Миючи руки, деякі, помічаючи Андреа, питально підіймали брови, але, втомлені і голодні, миттю забували про неї, відчуваючи смачний аромат їжі.

Аж тут раптом підійшов Пітер, поплескав Андреа по плечу і сказав:

– Молодець, – і так само тихо і непомітно пішов десь за стіл.

– Дякую, – ледь встигла промовити дівчина йому у слід.

Енді здогадалася, що він похвалив її за те, що цілий день вона працювала на кухні, і Грета, мабуть, сказала йому про це. Усмішка ледь торкнулася до губ Енді, аж тут підійшла її нова наставниця і дала миску з овочевим рагу і шматком того хліба, який вони разом спекли. Широко посміхнувшись, дівчина поспішила зайняти одне з вільних місць за найближчим столом і стала їсти, вже не так поспішаючи, як кілька годин тому, а вже могла відчути та насолодитись сповна смаком та ароматом страви.

 Флешмоб передаю Оксані Кириченко та Ліні Алекс, думаю, вони знайдуть, чим нас потішити.
На правах реклами запрошую на оновлення книги "Така собі відьма" - порція веселих пригод чекає на вас!