"Ув'язнені" Міка Стів - суміш гумору та містики.

Обзор від ПАЛАША !!!

Складно створити роботу, що могла вмістити в собі елементи містики та гумору. Я не думав, що на Букнеті вдасться знайти подібну роботу. Міка Стів «Ув’язнені» - це несамовита ядерна суміш дивного сюжету, яскравої головної героїні, гумору та містики. Робота потрапила в поле моєї уваги завдяки конкурсу «Магічні прикраси». Чесно кажучи, спочатку, перший розділ та пролог не зумів мене зачепити, гадав, що чергова класична історія кохання, де вона – богиня, а він – огидний зрадник, що кувиркається за спиною з іншою. Але потім, коли сюжет почав рухатися вперед, появилась містична складова, робота повністю перероджується. Замість нудної любовної історії, я поринув в динамічну, смішну пригоду, що інколи перекликається зі справжнім трешом. Серед сотень прочитаних робіт, справжні трешові розповіді потрапляли рідко, це розчаровувало. Але «Ув’язнені» це така дивна суміш. Спочатку йде створення повноцінного саспенсу – відьми, прокляття, ризики втратити кохану назавжди, але потім, коли відбувається зміщення акцентів на сьогодення, то все перетворюється на дійсно смішну історій того, як дівчина справляється із розлученням.

Сюжет в історії зацікавлює розвивається навколо дівчини Ангеліни, яка погоджується на пропозицію Юрчика вийти заміж. Така собі щаслива, на крилах кохання. Але все різко обривається, коли подруга Інна розповідає, що коханий зраджує, і вже не один місяць. В цей момент серце дівчини розбивається. Коли вона викинула всі речі цього покидька, то несподівано почула дивний голос в квартирі. Виявляється, що Ангеліна стала частиною великого прокляття багатовікової давності. Тепер через ту саму перлину, що потрапила їй під час вечері в ресторані, вона починає спілкуватися з дивним Ратимиром, що просить допомоги знайти свою кохану. Сюжет стрімкий, нема великих описів, легко помітити, що автор намагається написати повноцінну новелу, а не роман чи повість. Під кінець майже всі сюжетні повороти розкриті, дуже сподобалась сюжетна лінія стосовно бажання відьми захопити тіло головної героїні. Шкода, що автор настільки різко та швидко завершує історію. Хотілося б трохи ширшого розмаху в стилі «жили вони довго та щасливо».

Щодо персонажів все трохи слабкіше. Запам’ятовується в голові лише одна Ангеліна. Спочатку буде здаватися, що вона класичний приклад Мері Сью. Лише з появою Микити, цей міраж повільно зникне. Дуже сподобалась хімія між Ратимиром та Ангеліною. Їх взаємодія, діалоги виглядали прекрасно, здавалося. Що вони знайомі не кілька днів (згідно з сюжетом, а все життя). Микита – типовий добрий хлопець, що не кине дівчину в біді. Нічого особливого. Відьма! Ох уж ця відьма! Напевне всі її не любили, під час читання, але я скажу, що це мій улюблений персонаж у всій історії. Злобна, хитра, лицемірна баба, що водила за ніс не лише Ритомира, але й ледь не звела в могилу Ангеліну. Я взагалі обожнюю лиходіїв, завдяки їм створюється певна напруга. Автору вдалось показати відьму серйозною проблемою, і це здорово. Так, мотивація хромає, точніше, вона з’являється несподівано на останніх сторінках, що трохи збиває з толку (маю на увазі, намір заволодіти тілом Ангеліни).

Атмосфера, на жаль, б’ється в конвульсіях. В цьому пункті автору вдалось створити мінімум, щоб персонажі діяли не в пустому просторі, а на вулицях. Мінімальна кількість створених естетично-описових деталей не дає читачеві побачити у всій красі сучасний світ очима того ж Ритомира. Така проблема присутня в більшості робіт, де автори використовують прийом подорожей в часі. Дивно, що в епілозі, де розкривається зав’язка майбутніх подій, атмосфери хоч відбавляй. Ледь не с перших рядків я відчув той час, коли ще середні віки керували планетою. Тільки переплигнули в сьогодення, як все зникло.

Особлива подяка за справжню «живу мову» в роботі, особливо це стосується діалогів. Я вірю, що такими словами можуть спілкуватися люди. Я б не здивувався, якби в роботі і ненормативну лексику автор використав.

Смішна містична історія про те, як Ангелінка з розбитим серцем допомагає Риториму врятували власне кохання. Багато прекрасних жартівливих ситуацій не давали нудьгувати, тільки персонажі пережили різкий пік драматизму, як відразу ж виникає невеликий курйоз. Це дозволяє справитися з напруженням.

Висновок! «Ув’язнені» - невелика містична новела з елементами гумору. Задаючи добру атмосферу Середньовіччя, миттєво переносить читача в сьогодення, що трохи збиває з пантелику. Персонажі прописані на середньому рівні, за винятком Ангеліни, вона – немов потрапила в книгу з реальності. Містична складова витримана більш-менш вдало, але до кінця було помітно, що автор сам не міг зрозуміти – хоче налякати чи розсмішити читача. Робота націлена на жіночу аудиторію, це легко помітити, завдяки першій половині історії, де головна героїня, ледь не Мері Сью, розбирається з проблемами. Серед найбільших недоліків виділю провалену атмосферу, хоч в пролозі більш-менш все вдалося та незрозумілу зміну персонажа, від якого йшла мова. Спочатку ми читали розповідь від імені Ангеліни, але чомусь після середини увагу почав на себе перетягувати Микита, що явно пішло не на користь історії.