https://booknet.com/uk/reader/divosvt-mfi-pro-res-b256988?c=2424196&p=1

Митник загасив свою скіпку заздалегідь, старий місяць добре підсвічував дорогу. Він спішився, перекинув повід через голову свого джіблі та повів за собою. Златоус здалека помітив самотню постать на кургані де за легендою покоївся прах великого звитяжця. Пильно роздивившись навкруги, митники поправив сокиру за поясом та підійшов до незнайомця. Той саме затягнувся люлькою, його очі блиснули жаринками.

-Привіт, пане-брате, — промовив чоловік, — давно не бачились!

-Чіро! Чіро, це ти?

-Нема більше такого пана серед живих, помер він і прах його покоїться тут.

Убийвовк встав та обійняв побратима, вони стояли так якийсь час, нарешті Златоус наважився запитати:

-Ходили чутки, що башар “Вільної компанії” вибрався з Некрича, але був весь зраненим і невдовзі помер.

-То вже втретє мене хоронили. Я б і справді мав віддати Всевишньому душу, але він розсудив інакше. Моє тіло вилікували, а щодо душі — маю сумнів, хоч там дуже старались. Я боявся — не зможу далі жити з тим, шо ми там зробили, а зараз боюсь, шо майже нічого не відчуваю.

-Ти повернувся...

-Облиш, пане-брате, — він дістав невеликого міха з-за пояса та пригубив, — чув ти також мав цілу торбу лиха?

-Після Некрича я майже зламався, а звістка про Богдану мене добила остаточно. Як тільки я привіз цю новину в Туз-Куян, одразу взявся заливати хмелем своє горе з нечуваним завзяттям. Мабуть, так би й здох десь під плотом, або яка добра душа допомогла б. Одного дня прокинувся і помітив поруч себе Богданку, подумав: “Ну нарешті!”, — а то була Дзв'інка. Вона вичапала, вичухала мене...