Дякую, Мартіна Зоріна, за передачу "свардливого" флешмобу) Передам його Кетрін Вайт.  

Насправді мої герої майже не сваряться. Більше замовчують, а потім довго з'ясовують стосунки, але так щоб кричати, махати руками і бити горшки - ні) Найбільше конфліктували Віра і Тиміш з роману "Вулкан для Венери". Тож звідти й уривок:

Вони мало не попадали спинами на землю, але все ж він втримав рівновагу. З Віриних вуст зірвався полегшений стогін, щойно побачила рівну поверхню під ногами. Тиміш не зразу відпустив її, навпаки – дужче притис до себе. Вона відчула, як калатає серце, і лише за мить з подивом зрозуміла, що то не її серце. У грудну клітку билися з того боку.

- Ти мене налякала, - прошепотів Тиміш, його голос тремтів.

Віра випручалася з його рук і розвернулася, намагаючись зрозуміти, що це щойно було. Тримаючи її над схилом, він говорив так, ніби йому було байдуже, що вона впаде і розіб’ється, а зараз дихав важко і виглядав схвильованим.

- Дві хвилини тому було не схоже, що я тебе налякала…

Він стояв, обпершись руками в боки.

- Я б нізащо тебе не відпустив, - сказав вже спокійніше. – Але твоя впертість… Попередив же, щоб не підходила близько.

Віра схрестила руки на грудях. Тепер, коли страх пройшов, можна було й випустити лють разом з образою.

- Не відпустив би? Але торгуватися про ніч… Називати мене поганою, коли я за крок до… Ти нестерпний! В одну мить цілуєш, а в іншу ображаєш! Захищаєш перед іншими, але коли ми наодинці, раниш сильніше, ніж будь-хто. Як це називається? Ненавиджу тебе! – у гніві вона не добирала слів, говорила все, що спадало на думку. – Хочеш ночі? Гаразд, раз пообіцяла, виконаю. Але це буде востаннє, коли ти до мене торкнешся.

Віра зробила павзу, зиркнула на Тиміша, який стояв з розтуленими вустами і повним спантеличенням в погляді.

- І взагалі, - докинула. – Моя впертість? Я тебе зразу попереджала, що вперта. Не подобається – можеш взагалі не наближатися до мене.