Флешмоб про сварки. "Гальшка Острозька"

Флешмоб про сварки дійшов і до мене.

Дякую, Лореін Владислава, за долучення до флешмобу, і передаю естафету Дана Ватаманюк.

Моя сварка – історична, вона відбулася майже 466 років тому. Отже, запрошую всіх зацікавлених до роману "Гальшка Острозька". Сваряться між собою мати героїні, Беата Костелецька-Острозька, та її дядько, Василь Острозький, який зіграв видатну роль у історії України. Здається, груба сила на стороні князя, але несподівано переможницею стає слабка, але розумна та рішуча жінка.

"Василь жбурнув королівського листа на стіл перед Беатою.     

   - Ви про це хотіли дізнатися? Ось, читайте!

Княгиня поквапливо розпрямила папір і уважно прочитала. А коли дійшла до вишуканого каліграфічного підпису латиною «Sigismundus Augustus Rex», то задоволено посміхнулася. Тепер вона відчувала себе сильною, адже сам король став на її захист. Отже, її скарга дійшла до Сигізмунда Августа. Пан Петрусь доказав свою вірність і зумів таємно вивести гінця із замка, а той дібрався таки до Кракова.

  - Як це я не додивився?! – дивувався князь Василь. – Я ж завжди знав, яка ви хитра! Зуміли таки наскаржитися на мене королю. І знову я у королівських очах поганий, а ви – нещасна, скривджена жертва...    

 Беата кивнула:

  - То правда.

  - То ваші вигадки! – обурено вигукнув Василь. – Ви сама кого завгодно скривдите!

  - Можливо, я скривдила вас, але ви теж мене образили. Хіба це по-лицарськи – нападати на одиноку жінку, вриватися гвалтом в її житло, увозити єдину доньку? Що б ви сказали, якби якийсь гицель вчинив таку образу вашій Зоні та дитині?

  - Я порубав би його на шматки! – вигукнув Василь і розсміявся: – Яка ж ви хитра! Ви не носите шаблі, але вмієте битися словами, кожне з яких ранить у самісіньке серце. Саме тому я й кажу, що вас треба стерегтися. Ви, пані Беато, тільки вдаєте з себе слабку одиноку жінку, а насправді ви – ворог!

  - Ви зробили мене ворогом! Мені тільки й залишилося, що захищатися.

  - Ви самі вирішили стати моїм ворогом, княгине. Згадайте, як усе починалося. Після смерті Іллі я прихистив вас у замку на Дубні, а ви потім побігли до короля з вимогою, щоб він передав цей замок вам! Отака ваша вдячність за притулок і підтримку?

  - А ви завжди зазіхали на Острозький замок, хоча він по закону спочатку відійшов до Іллі, як до старшого брата, а потім до Гальшки, його єдиної доньки! По закону, княже! – вона підвищила голос. – А не по беззаконню, як ви зараз заволоділи Острогом!

 Василь підскочив і обурено гупнув кулаком по столу:   

  - Мовчіть!

  - Не буду! – Беата теж підхопилася зі стільця. – Чому я повинна мовчати, коли правда на моєму боці?!

Вони знову стояли одне проти одного. Їх погляди, сповнені ненависті, були наче гострі леза. Василь повільно насувався на Беату, наступаючи їй на ноги, обдаючи п'яним диханням... Вона, крок за кроком, була змушена відступати, аж поки не вперлася спиною у високий кручений стовчик на кутку ліжка.

 - Чого ви хочете? – запитала вона.

Василь мовчав. «Скрутити тобі голову, зміюко!» – думав він. Але навіть зараз, коли думки затуманилися винними парами, він не міг дозволити собі таких слів. Щось лицарське лишалося у ньому.  

   - Я хочу, щоб ви залишили у спокої Дмитра та Гальшку. Шлюб відбувся. Змиріться з тим і благословіть молодих, як Господь Бог велить. Напишіть королю, що весілля відбулося з вашої згоди і ви більше не скаржитеся ні на мене, ні на Сангушка. І тоді я відпущу вас. Вам навіть буде дозволено відвідати молодих. Якщо, звісно, ви пообіцяєте поводитись без вибриків.

   - А якщо я не погоджуся? Що ви мені зробите?

   - Поводьте себе розумно, пані. Не кидайте мені виклик! – порадив Василь.

   - А то що? Приріжете мене? Ось цим ножем?

І князь Василь раптом відчув, як гостре та холодне лезо торкнулося його шиї. Він миттю протверезів. Беата тримала ніж прямо перед його лицем. Її обличчя було рішучим та спокійним, хоча цей показовий спокій коштував жінці неймовірного зусилля.

Василь роздивився ніж і впізнав його. Це була його власна зброя! Тобто, поки він загрозливою хмарою нависав над Беатою, вона спритно витягла ніж, що висів у нього на поясі. А він і не помітив.     

   - Не грайтеся з ножем, пані Беато. Це небезпечно, – спробував пожартувати Василь, але й сам з соромом відчув, як хрипко та жалібно прозвучав його голос.

   - Бачите, пане Василь, я ж попереджала, що вино до добра не доводить! – розсміялася Беата. – П’яний не бачить, що діється у нього під носом. Я могла б проштрикнути вам черево вашим же ножем, перш ніж ви зрозуміли б, що відбувається. Так, я знаю, що ваші гайдуки потім забили б мене до смерті, але вам би це вже не домогло. Та не лякайтеся ви так, я не зроблю вам шкоди. І це не заради вас, а заради княгині Зоні, яка завжди була мені сестрою і подругою. І заради вашого сина. Я не хочу, щоб невинне дитя залишилося сиротою, а якісь жорстокосердні люди могли б скривдити його. Я не хочу, щоб Зоня виплакала за вами очі, як я за Іллєю. Я знаю, яке це горе – втратити коханого чоловіка. Я знаю, як страждає дитина, яка ніколи не бачила свого батька. Ви можете йти, пане Василь. І запам’ятайте назавжди, що одного разу ваше життя було на кінчику мого ножа, але я подарувала його вам.

Беата повільно опустила руку, що тримала ножа. Постояла трохи, начебто вагалася. А потім поклала зброю на стіл, поруч з чаркою, де остання крапля вина застигала на донці. Відвернулася до вікна і довго мовчала, роздивляючись химерні візерунки, намальовані хуртовиною. Яка майстерна рукодільниця могла б їх відтворити у вишивці чи мереживі? Після такого нелюдського напруження жінку охопила дивна апатія. Тепер вона бажала тільки одного – щоб Василь нарешті пішов і ніколи більше не тривожив її.

Василь голосно видихнув. Калатало серце. Піт великими краплями котився по чолу. Він витер обличчя рукавом сорочки, відчуваючи, як палають щоки від вина, від переляку чи від сорому.

   - Йдіть, будь ласка. Я дуже втомилася, – попросила Беата.

Василь мовчки вийшов.