Сварка-спойлер

Привітик! Продовжуються на нашій славній платформі цікаві флешмоби і я знову підхоплюю хвилю одного з них) Цього разу це "Сварки, як розділ життя", вигаданий талановитою авторкою ШАДІА. Естафету отримала від Холод Влада , за що їй дуже вдячна!!

Отже, в мене сьогодні не просто сварка головних героїв, а спойлер нового розділу твору "Таке дивне кохання", що опублікується за кілька годин!)

"Сашко присів на край ліжка та всадовив мене собі на коліна. Я пригорнулася та погладила його засмаглу шию. Мить була особлива, саме така, щоб розпочати відверту розмову.

- Можна тебе дещо запитати? - почала обережно.

- Так.

- Ти мене кохаєш?

- Авжеж, - відповів без запинання.

- Тоді скажи, ти… поїхав би зі мною?

- Куди?

- Назад, до Одеси, додому…

Його обличчя змінилося саме так, як я і боялася. Моє питання було настільки безглуздим, що взагалі не мало обговорюватися. Та я чекала на відповідь. Я не могла не поставити його! Мені конче необхідно було знати відповідь, інакше, далі я не зможу рухатися.

Сандро мовчав. Це діяло на нерви.

- Чому мовчиш?

- Це дуже складне питання…

- Я гадала, коли кохаєш, то воно геть просте… - знітилася.

- Навпаки, саме тому, що я кохаю, воно надміру важке! Коли б не кохав, я б відразу сказав «ні» й навів купу причин, але…

- Що? Що зараз заважає знайти купу причин? – нервово підхопилася й пішла по кімнаті.

- В тому й справа, що їх не треба шукати! Вони є. І саме вони тримають мене тут. Будь ласка, - підвів на мене блискучі очі. – не змушуй мене робити цей вибір…

Все навколо впало й розлетілося: стіни з романтики, стеля з щастя, опора під ногами, вибудувана з кохання й віри - все розколювалося.

- Тоді, цей вибір належить зробити мені?

- Алло!

- Ні, не хвилюйся, будь ласка, я не чинитиму дурниць!

- Що ти кажеш? Які дурниці? – він схопився й намагався приборкати мої руки. Але я постійно крутилася й тікала від нього.

- Це була чарівна казка. Така, про яку мріє кожна жінка. Й ти чудово впорався, подарувавши її мені! Я справді щиро вдячна, - несла нісенітницю й потай витирала сльози. – Але час повертатися! Мені додому, а тобі… до звичного життя.

Молодий чоловік стояв та витріщався на мене, мов очманілий.

- Ти при собі, взагалі? – запитав грубо. – Що встигло статися за цю половину дня, поки ми були окремо? Що наштовхує тебе на ці ідіотські слова?

Я не могла зізнатися. Інакше, це мало б перекреслити всі його дружні відносини з Нестором та Даною. Хай би який він був ловелас, поводився він досить пристойно і гідно. А репутація, то вже не їх, і не моя справа.

- Я справді чудово провела з тобою час! Я забула про свої проблеми, про чоловіка… Але мені час повертатися до нього, до сім’ї, розумієш?

- В тебе є чоловік? – питав з неприхованою відразою.

- Так.

- І ти його кохаєш?

Проковтнула сльози та видихнула:

- Так.

Він потемнів та знову присів. А на що він, власне, розраховував? Це ж лише курорт!

Зараз хлопець жодним чином не виглядав, як мазунчик та ловелас. Мені навіть здалося, що я почула, як в його великих грудях щось розбилося. Можливо, навіть серце. Вперше я бачила його таким розгубленим і засмученим.

- Пробач, - прошепотіла й пішла на вихід. Мені здалося, якщо залишусь бодай на секунду, не втримаюся й заберу всі слова назад. А цього не можна було робити. Якщо вже почала руйнувати мости, треба довести все до кінця.

- То, може, заплатиш за казку? – зневажливо кинув у спину. – Чи я маю залишитися з носом?

- Що? – повернулася, відчуваючи, як мене охоплює гнів. – Отже, Дана мала рацію, так? Ти звичайнісінький жигало!

- Ну ось, нарешті все і з’ясувалося!

Сандро схопив мою руку та притягнув до себе силою. Наступної миті він вчепився в мої вуста й скажено цілував їх, поки я не відчула присмак крові. Та було байдуже. Він рвучко задер мою розлітайку, пестячи груди, й вже за мить, звалив на ліжко, прилаштовуючись між засмаглих ніг.

Сашко присів на край ліжка та всадовив мене собі на коліна. Я пригорнулася та погладила його засмаглу шию. Мить була особлива, саме така, щоб розпочати відверту розмову.

- Можна тебе дещо запитати? - почала обережно.

- Так.

- Ти мене кохаєш?

- Авжеж, - відповів без запинання.

- Тоді скажи, ти… поїхав би зі мною?

- Куди?

- Назад, до Одеси, додому…

Його обличчя змінилося саме так, як я і боялася. Моє питання було настільки безглуздим, що взагалі не мало обговорюватися. Та я чекала на відповідь. Я не могла не поставити його! Мені конче необхідно було знати відповідь, інакше, далі я не зможу рухатися.

Сандро мовчав. Це діяло на нерви.

- Чому мовчиш?

- Це дуже складне питання…

- Я гадала, коли кохаєш, то воно геть просте… - знітилася.

- Навпаки, саме тому, що я кохаю, воно надміру важке! Коли б не кохав, я б відразу сказав «ні» й навів купу причин, але…

- Що? Що зараз заважає знайти купу причин? – нервово підхопилася й пішла по кімнаті.

- В тому й справа, що їх не треба шукати! Вони є. І саме вони тримають мене тут. Будь ласка, - підвів на мене блискучі очі. – не змушуй мене робити цей вибір…

Все навколо впало й розлетілося: стіни з романтики, стеля з щастя, опора під ногами, вибудувана з кохання й віри - все розколювалося.

- Тоді, цей вибір належить зробити мені?

- Алло!

- Ні, не хвилюйся, будь ласка, я не чинитиму дурниць!

- Що ти кажеш? Які дурниці? – він схопився й намагався приборкати мої руки. Але я постійно крутилася й тікала від нього.

- Це була чарівна казка. Така, про яку мріє кожна жінка. Й ти чудово впорався, подарувавши її мені! Я справді щиро вдячна, - несла нісенітницю й потай витирала сльози. – Але час повертатися! Мені додому, а тобі… до звичного життя.

Молодий чоловік стояв та витріщався на мене, мов очманілий.

- Ти при собі, взагалі? – запитав грубо. – Що встигло статися за цю половину дня, поки ми були окремо? Що наштовхує тебе на ці ідіотські слова?

Я не могла зізнатися. Інакше, це мало б перекреслити всі його дружні відносини з Нестором та Даною. Хай би який він був ловелас, поводився він досить пристойно і гідно. А репутація, то вже не їх, і не моя справа.

- Я справді чудово провела з тобою час! Я забула про свої проблеми, про чоловіка… Але мені час повертатися до нього, до сім’ї, розумієш?

- В тебе є чоловік? – питав з неприхованою відразою.

- Так.

- І ти його кохаєш?

Проковтнула сльози та видихнула:

- Так.

Він потемнів та знову присів. А на що він, власне, розраховував? Це ж лише курорт!

Зараз хлопець жодним чином не виглядав, як мазунчик та ловелас. Мені навіть здалося, що я почула, як в його великих грудях щось розбилося. Можливо, навіть серце. Вперше я бачила його таким розгубленим і засмученим.

- Пробач, - прошепотіла й пішла на вихід. Мені здалося, якщо залишусь бодай на секунду, не втримаюся й заберу всі слова назад. А цього не можна було робити. Якщо вже почала руйнувати мости, треба довести все до кінця.

- То, може, заплатиш за казку? – зневажливо кинув у спину. – Чи я маю залишитися з носом?

- Що? – повернулася, відчуваючи, як мене охоплює гнів. – Отже, Дана мала рацію, так? Ти звичайнісінький жигало!

- Ну ось, нарешті все і з’ясувалося!

Сандро схопив мою руку та притягнув до себе силою. Наступної миті він вчепився в мої вуста й скажено цілував їх, поки я не відчула присмак крові. Та було байдуже. Він рвучко задер мою розлітайку, пестячи груди, й вже за мить, звалив на ліжко, прилаштовуючись між засмаглих ніг."

А марафон триває і я передаю естафету іншим чудовим авторам Марко Войт та Ліна Алекс )) Дякую всім за увагу!!!))