Кохання це чудово, та без сварок воно було б занадто прісним. У своїх творах намагаюся зробити так, щоб хоч один із героїв був адекватним та переводив сварку у щось нейтральне (або таке, що й на голову не налазить). Тому із задоволенням приймаю флешмоб від юної ШАДІА

Уривок із   "Фізрук під прикриттям"

-Краще сходи в душ, бо в мене таке враження, що ти спереляку пригнула в сміттєвий бак, а поки я бігав, вилізла з нього.
От сволота! Як таке можна казати дівчині? Не міг просто запропонувати помитися?
-А от не буду. Ще й в одязі спати ляжу! - Ні, ну моя бунтарська, тихоокеанська натура не може промовчати чи погодитися, треба ж подражнити.
Тому я демонстративно зняла покривало з ліжка і лягла як була, в джинсах і футболці. Ха, ось так тобі. Я планувала лягти долі, але тепер на зло спатиму тут. Чоловік стиснув кулаки, здається, ще й зуби заскреготали і одним махом відірвав від ліжка, закинув на плече та виніс із кімнати:
-Все, ти дістала вже.
-Ей, пустіть негайно, - почала гамселити чоловіка по спині.
І мене відпустили, у душову кабіну, в одязі.
-Павле, не смійте! У мене немає змінного одягу.
Чоловік лиш зловіще посміхнувся та відкрив кран. Звісно полилася холодна вода і відразу з душа, що був закріплений вгорі.

Ну і ще один уривочок))) Більш емоційний))) "Леді-бодігард" 

Та не встигла я вимовити і слова, як до кімнати увірвалась моя смерть - Тарен. Мені кирдик, судячи з палаючих полум'ям ненависті очей.
-Аміна, ну нарешті. Ти дурепа безголова, я вже сивію з тобою, - сказав якийсь виснажений, з мішками під очима чоловік. - Кажу відразу, ти Дерекова і його боржниця. Якби не вони, я б тебе придушив ще на базі.

-І це така подяка за врятоване життя, вдруге, - пробурмотіла я і з викликом поглянула в очі.
-Вдруге? - Зацікавився Рамір. - Цікаво, та, мабуть, я вас залишу. Аміно, чекаю на розповідь.
Чоловік попрощався, поглядом пожурив брата і вийшов.
-Подяка? Ти знехтувала наказом, збрехала, підставила Дерека. Та я його запідозрив у зраді і міг лишитися найкращого воїна через дівчисько, - зло виплюнули мені в обличчя.
-Але ж все обійшлося. І я довела, що жінок не можна списувати з рахунків.
-Та вас взагалі треба зачиняти десь, щоб не плутались під ногами. Одні проблеми створюєте.
-Знаєте, що… йшли би ви… лісом,- розізлилась я. - Ви чого прийшли? Сказати, що через мене всі біди? Що я лізу не в свої справи і нічого не можу? Що я всього лиш створіння жіночого роду, що немає права на власну думку? Ну то ви запізнилися, це все я вже чула. І повірте, той хто таке казав, дуже швидко пошкодував про свої слова. Я надіялась, що ви не такий, даремно...

Тарен здивовано на мене глянув, а я відвернулася, щоб він не бачив мій біль у очах. Плакати я давно розучилася. 

А естафету хочу передати Стю Слейтерус, Крися і Ярина Мартин