"Страх, яким він є", моторошний Флешмоб!

Вітання!

 А ви любите жахастики? Чи оминаєте їх п'ятою дорогою?

 До чого це я. Мені випала унікальна можливість прийняти участь у крутому флешмобі від творця Ірина Ярошенко , а можливість цю подарувала Марина Гайдар ))

Попереджаю - я не пишу містику чи жахи, але щось таки моторошне я нарила у своєму поки що єдиному творові "Прикраса Бурхонських".

Отже, вашій увазі, шматочок з третьої частини))

...

 

1915 рік. Кінець зими.

 

 

Важкий звук повертання ключа у замковій щілині. Тииит...Тииит.. Ручка старих та майстерно виготовлених дубових дверей опускається донизу. Скрииииипп...Пронизливий писк свідчить про те, що хтось вийшов з кімнати. Та сама пані йде по просторому, тихому коридорі. З вікон ллється місячне сяйво, залишаючи помітні сліди на підлозі. У її руках дитина. Малеча ніби відчуває приближеня небезпеки починає плакати. Спочатку ледь чутно, ніби благаючи віднести її назад у теплу колисочку, а далі стурбовано, налякано верищить на все горло. Тепер її чути ніби відлунням, моторошним ехом. Проте її ніхто не чує. Ніхто не виходить. А вона кричить, і кричить. На обличчі в жінки - пустота, повгяд - порожній. Ось вона уже на вулиці, вартові її не почули, вони міцно спали. Небо наповнюється хмарами, що закривають місяць. В одній нічній сорочці в мінус двадцять, вона іде в напрямок лісу. Коротке, полохмащенне волосся спадає з її голови немов у боживільної - немов вона його сама позбулась зриваючи непотрібне. Сорочка біла - білісінька, ледь колихається внизу. Босі голі ноги човгають по крижаному снігу, залишаючи окривавлених сліди, тепер синьо - червоних ніг. Ось вона уже в лісі. Не боячись на щось наткнутись, наприклад на капкани мисливців, що так і чекають кого зловити у пастку, ні гілки, ні що її не лякає. Вона просто йде, і йде. І здається, що самі дерева перед нею розтупаються даючи вільний прохід. Жінка зупиняється. Світ завмирає. Гілля кущів зашедлестіло. Пробираючись через терні, хтось виходить до жінки. По статурі чоловік. На ньому був довгий чорний плащ, а на голові - каптур. Такі у тих роках носили члени Бу-блукс клану, організація, члени якої намагались відгородитись від навколишнього середовища, проводячи ритуали й інші таємні речі. Вона була заснована в Україні, на подобі, та з деякими змінами від расистської американської - Ку-клукс клану. Жінка байдуже, навіть не змірявши дитину поглядом, передала малечу чоловікові, який вийнявши з чобота якийсь мішечок і дав його жінці. Місіс якось навіжено на нього подивилась, і стискаючи його в руці, немов джерело сили, усміхнулась на всі зуби. Вони були жахливі, ясна окровавлені. Чоловік немов злякавшись пішов геть. Дитина знову почала горланити на весь ліс. Та нікого не було...

 

​​​​​​Наш час.

...

 

Нууу, якось так. Трохи банально проте так уже було заплановано). Що ж, не буде довго церемонію вести, а передаю цю чарівну паличку естафети Марко Войт , у його історіях точно повинно бути місце лякливих сцен,

 

Теффі Лінскі , зі своїми крутими триллерами, яка дала мені надію в свої сили, коли написала, що я кінцівкою частини свого твору її заінтригувала, і вона чекає продовження, тепер боюсь щось публікувати, аби не зруйнувати сподівання)),

 

І Ліна Алекс , ще її твори не читала, проте у неї точно знайдеться, щось підходяще, аби вас трохи налякати))

 

Вибачте за таку довгу писанину від швидкої руки))

Хотіла ще картинки вставити, та щоб я не робила, максимум лінія з посиланням))))

 

Аревуар, мої любі))

 

Шадіа