Естафету я отримала від двох людей і, мабуть, мала обрати когось одного, від кого приймати її? Не знаю, як це працює, тому дякую обом: Ніна Коваль та  Ярина Король. Дяку-у-ую дуже, бо то близька для мене тема!)

Я довго обдумувала, що це буде за уривок, бо в Іншими очима усяких різних страхів чимало. Але врешті вибір зупинився на цьому епізоді:

- Тихо, –  промовляла сама собі, тулившись спиною до стовбура дерева. «Тихо» – промовила знову  в думці. Вкрай потрібно було втамувати подих, але що глибші вдихи вона робила, то більше їй того повітря не вистачало.  Коли позаду хруснула суха гіллячка, Христина була певна, хто на неї наступив. Набравши в легені якумога більше повітря, вона чимдуж рвонула вперед, але щось наче схопило її за ногу, і вона смачно гепнулась в зарослі кропиви.

- Та дідько! - вилаялась дівчина, виповзаючи із жалючої трави під короткий сміх чорта, що стояв перед нею, як стоїть мисливець над загнаною у кут здобиччю.

- Та що?

- Я тебе не гукала! – Прошипіла Христина крізь зуби, бо руки аж до самих плечей пекло та кололо.

Яродан знову посміявся, підійшов ближче та присів навпроти дівчини.

-  Всяк згадає бісовщину. То ненароком, то навмисне нечистого тривоже, а не думає, що говорить. Ніхто біса не гукає. А все собі поминає його при першій нагоді, а він взяв – і з’явився.

Передаю естафету жахачок Наталія Р :))