"Скарби Примарних островів". Анонс 20 розділу

Фея і Янголятко гралися у хованки і лови на кораблі, коли білопере створіння принишкло, сховавшись у плетиві мотузок, і фея ледь не налетіла на подругу.

– Тихенько... – прошепотіло Янголятко. – Дивись...

Внизу на палубі зібралося троє давніх. Вони про щось розмовляли з русалкою, яка підпливла близько до корабля.

– ...то ми справді йдемо до того берега? – перепитав русалку Харун.

– Так, – Уляна каталася на хвилях. – З таким вітром ми побачимо його за три дні.

– Це недобре, – замислено мовила Марен. – Усі ми знаємо, що знаходиться неподалік від того узбережжя.

– Кому, як не тобі, Марен, про те нам докладно розказати? – зі знущанням розсміявся Мандрівник.

Давня гордовито глянула на нього, та він витримав її погляд.

– Припиніть, – втрутився у безмовну суперечку Харун. – Усі ми розуміємо, що це за берег. І Яроша Сокола, схоже, теж не бентежить прокладений курс. Кожен із нас бував там і до, і після того, що там сталося. І ти, Тайріне, не оминав те місто у своїх мандрах. Деякі піратські капітани теж наважилися нещодавно там побувати, хоч і не разом. Проте, навіть мені б не хотілось наближатися до того проклятого місця.

– Ви завжди можете зійти з корабля у будь-якій гавані і лишити його команду на ласку їхньої спільної долі, – насмішкувато відповів Мандрівник, якого Харун назвав Тайріном. – Ми давній народ, і наш шлях не може переплестися з людськими шляхами. Не робіть вигляд, що це не так.

Марен хотіла йому відповісти, та вслухалась у ніч, а тоді подивилася туди, де серед мотузок сховалися два чарівних створіння.

– Ми не самі, – посміхнулася давня, і звернулася до феї та Янголятка: – Негарно підслуховувати чужі розмови. Краще знайдіть собі інше заняття.

– Але ви говорите про капітана! – обурилась фея.

Повністю розділ буде опублікаваний у понеділок.

Читати книгу