Мастершеф з-під Полтави

Готувати не вміє, а туди ж, книжки писати. Подумав хтось. Та ще і пише з жахливими помилками і суржиком. Але щоб ви розуміли я умисно так пишу. Як балакають у нас. Нікого ж не дивує і не ображає, коли хтось пише з вкрапленням гуцульського діалекту, чи додає характерні одеські слівця. Я ж пішла по стопах великого земляка Котляревського, і взяла за основу полтавську говірку.

Насправді писати кулінарні книжки відомими і не дуже авторами ідя не нова. Першу таку книжку я прочитала у Донцової. От що цікаво, детективи її я не читала. А "Кулінарну книгу лєнтяйки" відкрила, і зачиталась. Було то в ті далекі часи, коли інтернет був слабкий і не в кожній хаті. Про кулінарні відеоблоги навіть мови не йшло. А щоб купити більшість продуктів доводилось тільки мріяти.

З тих часів у мене залишилось чимало курйозів, про які я ще напишу в себе в книжці.

А тут хочу поділитись саме опробуванням рецепта від пані королеви детективів. "Суп з сирка" називався той розділ, і не аби як зацікавив мене своєю оригінальністю. Кидати плавлений сир в бульон я б сама не придумала. Але Донцова переконливо писала що це смачно і корисно.

Як зараз памятаю те білого кольру місиво з жовтими плямами смаженої моркви. Смак теж був ... оригінальний. Чоловік, який тоді був тільки в ситатусі жениха, тактично сказав "Смачно, але ти більше таке не готуй". Я ж безжально констатувала про себе факт фіаско, і вилила той суп собакам.

Навіщо я про це розповідаю? Може, щоб підняти читачу настрій. Може щоб застергти від необдуманих кулінарних експромтів.

Ну і все, більше історій в самій збірці. Мастершеф