Привіт!

Скільки різних флешмобів у нас вже було! От і я вирішила придумати щось нове, хоча я зазвичай не завжди встигаю брати в них участь.

Сьогодні пропоную знайти у своїх творах щось страшненьке, таємниче та містичне, аби трішки налякати. Про цвинтар теж вже було, але такого в моїх творах немає.

У мене в доробку є містичні твори "Мереживо снів" та "Ловець снів", де є, чим полоскотати нерви, але зовсім злегка. Тому ловіть уривочок із "Мережива снів":

Перед очима постають темні образи, ледь осяяні місячним світлом – машини, будинки, магазини, ліхтарі, дерева. Тихо і порожньо. І майже темно. Я все ще не зовсім прокинулася, тому відразу не можу зрозуміти де і як я опинилася тут. Думки повільно наповнюють голову. Де ж це я? Чоловіка поруч не бачу, я сама. Стою посеред вулиці у домашніх штанях і футболці. Дивно, я ніколи так не виходжу на вулицю.

Спогади про вчорашню прогулянку, дивних однакових чоловіків змушують тривогу піднятися з глибин, де вона спала. Вона прокидається, виростає і вже заповнює усю мене від голови до п’ят.

А десь позаду – ледве чутні кроки і шепіт... Тихий низький голос… Ні, навіть не зовсім голос, а якесь гудіння чи бурмотіння… Почуття страху перехоплює дух... Першою думкою є втеча. „Біжи, біжи!” Але куди? Навіщо? Не можу нічого вдіяти, бо ноги не рухаються, страх накочується хвилями, раз у раз охолоджуючи кров і підіймаючи волосся на голові. Вулиця лише де-не-де освітлена, навкруги все ще темно й тихо, а повітря сповнене пахощами літньої ночі. І я зовсім сама, а за спиною кроки, що ось-ось наздоженуть мене... Не маю сили обернутися, стою, ніби зацепеніла. Але силоміць змушую себе почати рухатися, та подивитися на небезпеку все-таки не ризикую. Пришвидшую ходу, кроки за спиною прискорюються теж, ще швидше, і ще...

Ось такий уривочок. І, хоч я не любитель жахастиків, та чомусь у мене сьогодні містичний настрій. Естафету передаю Лії Щегловій та Мар'яні Долі!
Бажаю усім гарного дня і запрошую в гості на свою сторінку.