У великій каюті, за столом, сервірованим для вечері, зручненько розмістилися Маріан, Софія, Анна-Лусія і Фенікс. Ричарда за один стіл із собою вони запросили, та не як товариша і навіть не як гостя. Одне місце між Фенікс і Маріан було вільним.
Сьогодні тут зібралися всі колишні піратські капітани, яким дала притулок "Діаманта".
Анна-Лусія підняла келих, вітаючи Яроша із перемогою. Свічки в обох свічниках, поставлених по центру стола, замерехтіли.
Ярош сів біля Ричарда.
– Що це означає?
Вечеря нагадувала про інший стіл, про інших людей...
– Нарада капітанів, – відповіла Маріан, їй дуже не сподобалося, що Ярош приєднався до графа, а не до них.
– Ми вже радились, Яроше, – тепер говорила Фенікс. – На цьому кораблі є двоє людей, що завинили перед Піратським братством. Ми вимагаємо найжорсткішого покарання для міністра Феофана і графа Ричарда.
На обличчі графа не відобразилися почуття. Ярош владно осміхнувся.
– Чи не замало вас для наради капітанів? Якщо пам’ять мені не зраджує, на нараді мають бути присутні більше половини з нашого братства.
Жінки мовчали, та озвався Ричард.
– Здається мені, Соколе, що комусь не забракло сміливості запитати у Моря, скільки ще живих капітанів топчуть шляхи цього світу. Боюся, за цим столом зібралося більше половини.
Софія опустила очі. Ярош подивився на Ричарда, бо він сам не вирішив, як вчинити, на чий бік стати, а тоді перевів погляд на жінок і запитав вже без удаваного сміху.
– То в чому ж ви звинувачуєте міністра і графа, якщо вимагаєте їхньої страти? ...

Читати книгу