Вітер мляво ворушив пальмове листя. Андрій сидів на піску, дивився, як чистить пір’я папуга, якого юні пірати за два дні навчили розмовляти. Іларія вплітала лозину в кошик: іще зосталося кілька кіл пройти, і буде готово.

– Гляньте, що там!

Закохані підвелися, дивлячись туди, куди з пагорба вказував Іржи. До острова наближався великий корабель. По біло-сірому прапору розсипалися зірки.

Іржи підбіг до них.

– Що будемо робити? – налякано запитав він.

– Як втечемо, побачать кинуту хижку і все одно знайдуть, – Андрій сумно, але без жаху дивився на прапор. – І нас уже помітили.

На кораблі блимав відсвіт від дзеркала. Імперський корабель підійшов до острова ближче, ніж "Діаманта", вправно обходячи підводні рифи. Навіть людей на палубі можна було роздивитися.

Друзі чекали, коли човен причалить. Першим, перестрибнувши через воду, на берег зійшов темноволосий чоловік, вбраний у біле. Та Іларії здалося, що мить тому він мав трохи іншу подобу: людини-птаха, чиї руки зрослися з крилами.

От тепер тікати було точно пізно. Іларія гордо дивилася на Химеру. Радник Імператора лише посміхнувся їй, скрививши вуста.

– Чи бачили ви корабель із чорними вітрилами? – запитала Химера у людей.

Друзі мовчали, та їхню мовчанку розуміли і так.

– Ви не єдині, у кого я можу довідатися про це, – вирішив погратися радник Імператора, покликавши чарами папугу.

Папуга сів чаклуну на руку, набундючившись.

– Говори, – тихо звернулася Химера до птаха.

– Кор-рабель! Кор-рабель! Чорний кор-рабель!

Повністю розділ буде у понеділок.

Читати книгу