У нас марафони йдуть один за одним, не встигаєш віддихатися)) І от вчора брала участь в одному з них, аж тут Галина Курдюмова  запросила до участі в новому. А я ж ніби й не проти))

Для участі у естафеті треба відповісти на два питання:

1.Як саме ви потрапили на Букнет?

2. Чому почали писати?

Я почну з самого початку, вірніше, з того часу, як навчилася писати . Тоді я зайнялася дуже модним зараз ділом - а саме, блогерством, хоча на той час ( наприкінці 80-х років минулого століття) ще й слова такого не існувало. Я брала зошит і описувала там усе, що відбувається навколо ( що робить мама, бабуся, хто до нас прийшов, яке в нас удома господарство, занотовувала бесіди старших). За що потім рідні називали мене шпигункою і остерігалися при мені обговорювати якусь важливу інформацію. Тоді ж у мені з'явилася тяга до газетярської роботи, котра згодом стала моєю професією - я малювала і писала стінгазети і розвішувала по стінах нашої квартири. Одним словом, за відсутності комп'ютера та інтернету самореалізувалася як могла))

Щодо власне творчості, то років до 15-16 я вважала себе поеткою і писала тільки вірші. Переважно то були декадентські балади про нещасливе кохання або поезії про природу)) Далі, як мабуть, багато хто з початківців-прозаїків, я вступила на шлях фанфіку. Слід сказати, що читала все підряд, що потрапляло в руки ( знову ж таки, відсутність електронних бібліотек та небагатий вибір у бібліотеці реальній робили свою справу). Першим моїм "романом" стало продовження книги Маргарет Мітчелл "Звіяні вітром" ( бо мене надзвичайно обурив відкритий фінал в оригіналі і відсутність хепі-енду), далі під впливом  романів Мері Стюарт про Мерліна я теж стала писати щось про лицарів і чародіїв. А там пішло-поїхало...

Моя фентезійна трилогія "Іллюзі" та роман "Перехрестя" беруть початок саме звідти - з юнацьких зошитів, які я, втім, довго нікому не показувала. Вже потім, як прийшла на роботу до газети, наважилася дати почитати одному досвідченому письменникові, той схвалив "Перехрестя", а про фентезі сказав - "Сховай і нікому не показуй". Ну то був митець-реаліст, який вважав, що казки - то несерйозно, до того ж, історія ще й була написана надзвичайно наївно)) Але мене так вразили його слова, що я взяла ті зошити і спалила їх.

Пізніше писала історію про Дану  "з голови", відновлюючи свій задум і доповнюючи новими сюжетними лініями та героями, гадаю, це пішло книзі  тільки на користь.

А ще я на початку 2000-х писала п'єси, і одну з них ( "Продана душа" - хто читав моє оповідання "Душа Кеті" - то це та сама історія і є) наважилася відправити на конкурс "Гранослов", і  вона там зайняла перше місце. Тоді мені вдалося опублікувати свою книгу "Перехрестя" за рахунок видавництва. Була ще книга за власний кошт, участь в альманахах та збірках, публікації в газетах і журналах.

Але душа просила "зворотнього зв'язку" з читачами, і я взялася освоювати літературні форуми, тоді більшість була російською мовою, то й я писала російською. Згодом поперекладала частину творів на українську ( це "У неба на краю", "Повертатись - погана прикмета", "А любов, як сон").

На Букнет, тоді ще Літнет, прийшла у 2018 році, коли тільки було створено українську версію. Побачила рекламу у Фейсбук , зацікавилася конкурсом "Сучасна Попелюшка" - і зареєструвалася. Але в мене не було готового твору, що підпадав би під умови конкурсу, а писати новий на той час не могла - мала багато інших справ. Тому благополучно про цей сайт забула. І згадала аж у червні 2019-го, коли знову побачила рекламу ( оту у вигляді мультика, пам'ятаєте?) Тоді я  вирішила поекспериментувати і щось викласти із недавно написаного, далі ще і ще... і мене затягнуло)) Тепер уже й не уявляю свого життя без цього маленького світу під назвою Букнет. Рада, що вдалося знайти тут чимало друзів - однодумців, як серед авторів, так і  серед читачів, отримати безцінні уроки щодо написання історій та їх "просування". Тепер уже не страшно сказати про себе не просто "автор", а навіть "письменник". Сподіваюся, що й надалі сайт не розчарує і буде тільки вдосконалюватися, а наш дружний колектив зростатиме і  міцнішатиме))

Дякую усім, хто дочитав цей "лонгрід" до кінця, а я хочу запросити до участі в марафоні ( якщо ви, звісно, того побажаєте) Ірину Ярошенко,  Лію Лег  та Вітольда Пайгерта!

А це я в 14 років))