Сказала б я, що мені бережно Ніна Коваль передала в руки участь в тому флешмобі, але я сильно відпиралась, а вона мені все одно впхнула його. Ну і най буде вже. І все ж, щиро тобі дякую за це!)

Почалося все з того, що я в дитинстві любила писати, але не любила читати. То була кара Господня. А ще, почалося з маленьких наївних чотирирядкових віршиків. Потім писала якісь казочки і всяку-всячину, яку страшенно не любила нікому показувати. Пізніше ставлення до книг змінилося, і в голові весь час з’являлися якісь уривки, які хотілося написати.

З появою інтернету сталося страшне: я знайшла Беон. Не пам’ятаю як. Пішов фан-фікшен і з того Беону я чисто випадково потрапила на Книгу фанфіків (яка зараз скотилася кудись в каналізацію). Писала переважно російською, ясна річ. Писала завжди багато, набагато менше викладала і ніколи нічого не поводила до толку, ніколи не дописувала жодної розповіді. То були такі роботи, які, слава богам, ніхто вже ніколи не побачить, бо я все видалила і самій певне соромно було б перечитати.

Потім були гарні оцінки за твори у школі, любов багато та розгорнуто про щось писати, навіть третє місце в якомусь обласному літературному конкурсі, назви якого я вже не пам’ятаю, і оте «певне будеш журналістом». Та нє, який журналіст, я пішла вчитись на дизайнера і через те сталася величезна пауза в моїй писанині.

Але писати і читати тягнуло, тягнуло робили ілюстрації до власних історій і все зачіпалося одне за одне. Тоді якось я звантажити Вотпад, але з ним геть нічого у мене не склалося, знову пауза, а тоді знову у пошуках якогось мобільного додатку для читання книг я натрапила на Літнет (Букнет тепер вже). Так тут і залишилася, бо тут, нарешті, якось добре почуваюсь.

В активне життя Букнету мене Ніночка витягує весь час, тож я сама геть не маю ще знайомих тут (тихенько пишу собі), тому, сподіваюсь, ви, Тетяна Юр'єва, не будете проти, бо естафету цю я передаю вам!)

Дякую!:)