Несподівано та не очікувано дістався цей флешмоб і до мене. Дякую за те чарівній Марина Гайдар!
Як я почала писати?
Почну з того, що скільки себе пам’ятаю, я обожнювала(і досі обожнюю) читати. То одне з найулюбленіших занять. Між покупкою нової книги та покупкою чогось іще я звичайно ж оберу книгу))
Отож поглинаючи все нові й нові світи, створені талановитими літераторами, я в певний момент зрозуміла, що маю й сама що сказати світу. Звучить наївно. Якщо не враховувати, що мені тоді було десь років десять, я читала коротке шкільне оповідання про Анну Ярославну і чогось мені було за неї дуже прикро. Не роздумуючи взяла новенького зошита та сіла строчити «свою» історію, зі «своєю» княжною і тим у підсумку була шалено задоволена.
А далі, як то кажуть, почалося! Писала зранку перед школою, писала до пізньої ночі, писала на шкільних перервах, коли всі однокласники відпочивали на шкільному подвір’ї. Писала тоді, коли, подорослішавши, друзі вже поспішали на дискотеки та побачення. Писала, писала, писала…
Передивляюся ту писанину тепер(бережу її у своєму робочому столі і інколи навіть переглядаю, аби навіяти ностальгію). Передивляюся і розумію, яке щастя, що світ її так і не побачив)) Проте добряче дісталося двом кращим подружкам, котрі терпляче все перечитували))
Хоч з того моменту минуло вже десь двадцять років, досі пам’ятаю мить, коли взяла ручку і написала перше речення свого першого твору. Досі пам’ятаю кожне слово в ньому.
Чому ж пишу? Бо чую тихенький шепіт своїх героїв, котрі дуже хочуть, аби про них дізналися. Бо й досі наївно вірю, що таки маю що сказати цьому світу))
Чому Букнет?
Чесно кажучи, до Букнету я побувала ще на декількох літературних платформах. З однієї відчула, що просто виросла, на іншій почувалася некомфортно, була чужою. Гадаю, так само чужими були й мої книги там.
Потім натрапила на Букнет, побачивши рекламу в соціальній мережі. Деякий час не наважувалася опублікувати першу книгу, а коли врешті це зробила, враз відчула неймовірну підтримку від читачів. Вона стала поштовхом не зупинятися і йти далі.
Жодного разу не пошкодувала, що вирішила викладатися на Букнет. Мені затишно й добре як вдома: за улюбленою чашкою кави та в компанії добрих друзів. Саме так я себе почуваю тут.
Свою ж естафету передаю надзвичайно талановитим дівчаткам Лія Щеглова та Tatia Koviz
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДосить пізнавально.) з цією серією блогів підмітила для себе, що чимало авторів мають якусь таку роботу, що як скелет в шафі - людям краще не показувати, але з неї все починалося. Але в цьому простежується прогрес, бо автор може оцінити, що було раніше, і може робити це зі здоровим глуздом.
Дякую, що поділилися, і творчої наснаги!)
Ворожеска, Ну, гаразд! Але тільки в профілактичних)))
Мій любий, неймовірний автор! Успіху та шаленої тобі музи!
Ольга Сова, Дякую! Приємно, що ти зазирнула сюди.
Дякую, що поділилася)) я теж радію, що перші мої твори бачила лише я, ну, може ще пара людей.
Марина Гайдар, Дякую, що згадала за мене))
Цікаво так читати твою історію, починаючи з набагато ранішого часу, аніж я тебе пам'ятаю і знаю!) Впевнена, що ти вважаєш правильно, тобі таки є що сказати цьому світу і щиро бажаю, аби світ тебе слухав)) (таки додала мене в цей флешмоб, а я ж просилааа)
Tatia Koviz, Ха! То були темні часи довгої зими та мороку)))
Так, просила, я знаю))
Таки світ отримав велике щастя, бо ти пишеш!! Ти молодець!))
Олена Когут, О! Дякую, Оленочко)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати