Свого часу Антуан де Сент-Екзюпері вустами Маленького принца виписав одвічну фразу "Ми відповідаємо за тих, кого приручили..." 

Якщо перевести сенс фрази у літературну площину - чи несуть відповідальність автори книг за своє дітище? Я веду до того, що Гоголь палив "Мертві душі", Булгаков  - "Майстер і Маргарита", хоча стверджував, що рукописи не горять, а на даній платформі я зустрілася з частим запитанням до адміністраторів, як видалити книгу. Чому? Що спонукає авторів до подібних дій? Навіщо? Перегоряє двигун внутрішнього згоряння, читачі не виправдовують запропонованих амбіцій, чи власне марнославство не витримує критики з боку? Можливо, не знайшовши підтримки та визнання таланту, автор вирішує, що звичайний читач недолугий та не заслуговує на іскру бездоганного слова від нього.

Визнаних геніїв, як Гоголь та Булгаков я навела для прикладу, бо гадаю, їх також, у свій час, з'їдали сумніви.

До чого ці метання з мого боку? Невже я також перегорю, мов лампочка Ілліча, тільки друзки полетять навсібіч?

А може причина банальна втома, бо більшість авторів тут працюють з власної безкорислової ініціативи, щоб надокучливі думки головою не блукали, а кожного вдома чекає рутинна робота, дім, діти, город та собака.

До речі, "Маленький принц" моя улюблена казка. А ваша?

Всім гарного дня, а я помідори підливати.