Вчора я вперше поставила книгу на підписку і першу годину після публікації нової глави переживала справжній стрес, оновлюючи сторінку, щоб побачити, чи хтось читає))
А тоді заспокоїлася. Бо згадала, як трохи більше як пів року тому почала публікувати тут свою першу книгу і раділа вже самій можливості того, що є така платформа, де можна виставити на огляд свої твори. Чесно, скільки людей їх читатимуть, тоді навіть не думала))
Можливо, це синдром людини, яка роками писала у шухляду, скептично кривлячись на кожну чернетку – і те не так, і це не сюди. У результаті непоказаного і непрочитаного у мене куди більше, ніж такого, що хто-небудь бачив. Переважно то вірші і мала проза, а ще кілька початих і недописаних романів (не любовних, навіть не близько). Є ціла збірка новел, які читали лише мама і чоловік.
Так от, до чого веду. У миті, коли починаю сумніватися, подобається людям чи ні, чому мало читають чи не читають взагалі, я думаю от про що: а чи написала б я це, коли б ніхто не читав?
І майже щоразу розумію, що так. Бо свій твір вважаю поганим, якщо кажу щось нове тільки читачам. Для мене твір хороший, якщо пишучи його, я відкриваю щось нове і для себе (до речі, відкривати можна багато навіть пишучи любовні й еротичні романи - і я не про пози зараз, якщо що))).
Задоволення – це сам процес написання, коли формуєш невиразні думки у правдоподібні слова і переносиш на папір, коли позбуваєшся цієї ноші, цих фраз, які пурхають у голові і вимагають, щоб записала. Та це не значить, що мені байдуже на читачів, навпаки – як і будь-який притомний автор, радію кожному, усвідомлюючи, що написане стало новим і цікавим ще для когось.
Тож цей пост таке собі заспокійливе, яке залишу тут, і може ще комусь згодиться)
п.с. А Ви писали б те, що пишете, якби ніхто не читав?
13 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОх, побачила цей допис майже одразу після публікації, відкрила, пальці нависли над клавіатурою, але так і не змогла зформулювати, що ж думаю з цього приводу. І ось нарешті тільки зараз все розклалося по поличках в голові. Дякую, що ставите такі питання, які дають можливість покопатися глибше в собі:)
Я б, звісно, писала те, що пишу, якби ніхто не читав. Мені подобається сам процес: коли є тількі я, мої ідеї, що прийшли в якусь мить, як яскрава серіальна сцена, та мільйони слів, щоб їх описати. Так, за роки, я назбирала купу чорнеток на гугл-диску і час від часу з задоволенням поринаю в те, що колись занотувала на п'ять-десять сторінок. Але...
Гадаю, я б ніколи не завершувала свої романи, не створювала повноцінні історії та їх продовження, якби не мала читачів. Не дописувала б до останньої сцени, бо моїй фантазії вистачає й маленького поштовху чорнеток, щоб отримувати задоволення від творчості?
Анна Чацкая, Дякую за таку цікаву відповідь! Завжди корисно ділитися досвідом)
Розумію Вас, у мене теж все забито чернетками, в тому числі й замальовками романів, але жоден великий твір не завершила, доки не прийшла на Букнет.
Мені недавно поставили запитання: Чому я пишу? Довго над цим думала, і, зрештою, усвідомила, що пишу не для себе. Читачів в мене не так вже й багато, але я щиро радію кожному, бо так історія по-справжньому оживає. Я обожнюю придумувати сюжети, героїв, інші світи. Насправді саме процес записування для мене найважчий. Якби ніхто не читав, я б швидше за все перестала мучити клавіатуру. Ідеї б нікуди не зникли, але особисто мені достатньо того, що малюється в моїй голові. Записую в надії на те, що іншим буде також цікаво.
Ярина Мартин, Дякую за відповідь! Я б не змогла як Ви, все одно рука на автоматі тягнулася б, щоб записати)
У мене дуже мало читачів, нажаль, але любов до творчості ще з молодших класів. Тому відповідь на ваше запитання - так!
Це хоббі, такий собі своєрідний релакс для мене)
Линетт, Дякую за відповідь!
Читачі неодмінно з'являться))
Теж ділюся досвідом. Я почала писати українською у той час, коли була певна, що жанрова література романного формату не буде видаватися ще мінімум років 30. Довелося чекати лише десять, поки література до такого формату доросте. :)
Наталія Девятко (Natalia Devyatko), Дякую!
Звичайно, адже писати для мене - це звичка, від якої неможливо відмовитись)))
Проте, мабуть, кожен автор прагне мати читачів, навіть, коли каже, що пише для себе)
З одного боку, підписка - це навіть краще, адже лишаються тільки ті читачі, котрі справді високо цінують творчість автора) Так можливо побачити, скільки їх насправді. Адже одні книги забуваються одразу після прочитання, а інші - запам"ятовуються на все життя...
Moonraise Darkness, Дякую за відповідь!) Так, це звичка, від якої нікуди не подітися) Найкращий варіант - це писати як для себе, але щоб й читачам подобалося)
Розділяю вашу думку. Теж нещодавно замислилась про це, опублікувавши на букнеті свою першу книгу, зрозуміла, що ця історія потрібна була перш за все мені самій. Нині розпочала писати нову книгу, втім, цього разу проаналізувавши та спостерігаючи за "потребами" читачів, пишу історію, яка б задовільнила нас обох;) коли твориш нову історію, важливо в ній не втратити себе, а також свого читача. Хочеться взаємодії. Успіхів Вам!
Тетяна Котило, Дякую, і Вам успіхів!
У мене так само було - якщо першу книгу писала "для себе", то з другою вже більше орієнтувалася на читачів)
Ймовірно, так, бо є такі поняття, як екстеріоризація-об.єктивація станів внутрішніх. Ймовірно, є якийсь прошарок людей, для яких це дуже актуально з якихось причин. Звісно, психологи скажуть щось своє, але достеменно то лише гіпотези. Щодо людини-таїни можуть бути лише припущення без остаточних крапок.
Анатолій Хільченко, Зрозуміло, дякую за відповідь!
Вітаю з підпискою, і бажаю вдалих продажів, бо ви того варті!
Підписка завжди стрес, хтось відсіюється, хтось перестає читати, але завжди знайдеться той хто придбає книгу з винагородою, і підтвердить, що ти пишеш не дарма.
Щодо питання в блозі, то я з тих, хто б не писав, якби не було читача. Так, я не сублімую і не самостверджуюсь писаниною, а шукаю діалогу з читачем, для мене важливий фідбек
Анна Пахомова, Дякую!)
Зрозуміло, дякую за відповідь!
Сама скоро відкриватиму підписку та боюся, що книжку кинуть читати...
Тому моя відповідь очевидна - якби не читали, я б не писала. Колись, можливо, відповіла б по-іншому, але завдяки Букнету зрозуміла, яку наснагу дає активність читачів.
Леся Найденко, Зрозуміло, дякую за відповідь!)
Хоча мені трохи важко уявити, як можна перестати писати))
Колись писала і нікому не показувала, потім показувала вчительці, подрузі, потім знов закинула. Такі собі американські гірки)) З часом приходить усвідомлення, що пишеш не лише для себе, твір вимагає бути прочитаним ще кимось. Таке у мене відчуття. Просто для себе вже не цікаво, хочеться поділитися з кимось, не заради визнання чи грошей, а заради того, щоб читач розділив твої почуття, все те, що переживаєш, створюючи історію.
Ліна Алекс, Маєте рацію, це справді набагато приємніше - розділяти з кимось почуття, які вкладаєш у твір. За роки "тусовок" на різних літсайтах я це зрозуміла, але все одно показую іншим далеко не все, що пишу, бо іноді виходить щось надто інтимне, щоб показувати, іноді не до кінця задоволена написаним, тому тримаю у шухлядах))
Устиночко, за це можете не переживати, Ви пишите настільки класно, що Ваші твори варті того, щоб за них заплатити!!!
Alesia, Дякую)) Але йдеться не тільки про те, щоб купували) Просто у мене, як і в багатьох авторів, бувають моменти сумнівів, коли думається, а чи подобається по-справжньому це ще комусь, крім мене самої))
Раніше писала і нікому не показувала, а зараз уже й не знаю. Букнет мене зіпсував у цьому плані, хочеться, щоб читали))
Мар'яна Доля, Розумію, це затягує - коли читають і коментують, вже не охота залишатися з твором наодинці, без читачів)) Але Ви тут довше, я здається ще не так втягнулася))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати