Але на сьогодні пригоди не закінчились. У жовтому сонячному світлі зазолотилася стіна, перегороджуючи море. Мандрівник хотів перевірити, що це таке, але Марен зупинила його.

– Це пастка. Пастка для давнього народу.

– Ти знаєш, що це? – запитав у неї Ярош, теж дивлячись на дивну перепону. – Я не помиляюся?..

– Не помиляєшся, – куточками вуст посміхалась Марен, не даючи йому договорити. – Це закляття. Як і те, що зустрілося тобі у подобі білокрилого птаха у приморському містечку поблизу головного Елігерського порту. Поки що лише закляття та їхні відлуння, вони чекають на зрадників і боягузів, завдяки яким зможуть втілитися. Захисні чари корабля слабнуть.

Сонце забрало блідість давньої, зробивши її набагато людянішою.

– Це недобре, що нам зустрівся той проклятий корабель. Він збудований на сарконських верфях і колись давно був флагманом, а капітан "Астагора" – Нордін, безжалісна і жорстокосерда людина. Не варто тобі йти до нього на корабель.

Ярош не відповів.

Над перепоною ширяв птах із бурштиновими очима – поки що лише тінь від ворожого закляття. Корабель під чорними вітрилами, наповненими вітром, пробив напівпрозору стіну, що стекла останнім сонячним світлом.

Настала ніч.

Повністю дев'ятий розділ буде опублікований у четвер.

Читати книгу