А тим часом на "Діаманті" Харун покликав до себе Мандрівника, Хедіна й Айлана. Вони про щось радились. Ярош бачив це, але не підходив, відчував, що може виявитися зайвим. Відповіді Мандрівника були короткі і здебільшого ствердні, Хедін та Айлан поки уважно слухали, що їм пропонує давній. Тоді Хедін похитав головою, не погоджуючись. Харун змовк, тепер говорив юний чарівник, й інші прислухалися до його слів, іноді Айлан доповнював задум своїми пропозиціями.

Соколу так кортіло почути, що саме вони кажуть, але його не кликали у це коло. І не лише його. Ярош роззирнувся і побачив, що ще троє спостерігають за розмовою, – Юран, Фенікс і Ричард стояли не поруч, але однаково прагнули вгадати, про що розмовляють зібрані давнім на нараду. Усі троє володіють чарівництвом, та їх не обрали, й у цікавих поглядах читалася образа.

Харун з’єднав руки, його долоні осяялися примарним світлом, щось воно малювало, зрозуміле тільки тим, для кого призначене. Хедін та Айлан кивнули на знак згоди і розуміння, Мандрівник теж не суперечив. Примарне світло над долонями давнього згасло.

Четверо розійшлися по кораблю. Мандрівник пішов до грот-щогли, Хедін та Айлан попрямували на ніс корабля і зупинилися неподалік один від одного. Харун підійшов до Яроша.

– Ми спробуємо захистити корабель, хоча б тимчасово, – сказав давній. – Намагайтеся нам не заважати і відійдіть від бортів.

Ярош не відповів, але й казати вголос не було потреби – Харун розумів, про що зараз думає піратський капітан. Давній піднявся на капітанський місток, його троє помічників стали так, щоб кожен бачив обличчя всіх інших. Вони безмовно читали спільне закляття, певно, повідане їм вогненним сяйвом, і з кожною миттю повітря вібрувало сильніше, відгукуючись на відлуння не промовлених слів, підсилених луною інших голосів.

Похитнувся втомлений Юран, захоплено зітхнула Фенікс. Вона теж відчувала, як помножується сила спільного закляття. Це невимовно прекрасно – бути частиною таких чарів, коли стаєш світом, а світ стає тобою, хай і на кілька митей, що здаються довшими за життя.

Мандрівник торкнувся щогли, його пальці ледь помітно світилися, заскрипіли вітрила, наповнюючись свіжим вітром. Хедін та Айлан, дивлячись один одному в очі, одночасно зробили рухи руками, і відчуття вібрації зросло в рази, було боляче дихати і неможливо поворухнутися.

Та Харун чомусь зволікав... Нарешті за кілька секунд, що видавалися надто довгими, він обережно поклав руку на штурвал, закінчуючи захисне закляття. Срібними жаринами сипнуло від того дотику.

Іскри, подібні до тих, що злітали з крил феї, осипалися з вітрил і мотузок, неповторними візерунками розмальовували дерево бортів і щогл. Ричард, який необачно поклав руку на фальшборт, відсахнувся, наче холодні іскри обпекли його.

Вогники закляття швидко згасали, і лише ті, що впали у воду, ще довго світилися в глибині синіми зірочками, розпорошеними підводними течіями. Море радо приймало таке чарівництво без кривавих жертв.

Сьомий розділ буде опублікований у п'ятницю.

Читати книгу