...Двоє хлопців ховалися в кущах.

– Дивись, вони вийшли. Дивні, – Ян хотів піднятися, та Деніел стукнув його по спині, щоб той лежав. – Куди вони йдуть?

– Давай, заліземо зараз. Не все ж золото вони на собі носять. Тільки тихо.

У будинку нікого не було. У пітьмі хлопці увійшли всередину.

– Їжею пахне... Деніеле, шукай швидше, – підганяв Ян. – Ой, що це?

Ян зачепив сумку, з якої випала книга, розкрившись, ніби тільки й чекала, що хтось торкнеться її.

– Глянь. Це закляття, – Ян зачаровано задивився на сяючі рядки.

– Закрий! Дурень! – Деніел штовхнув книгу, щоб вона закрилася, і в кімнаті знову потемнішало. – Вони чаклуни, вшиваємося звідси! Вони нас і з-під землі дістануть!

Налякані хлопці вискочили з будинку. Деніел побіг вниз, але Ян не поспішав. Товариш зупинився.

– Ти що, Яне?!

– Чари. Вони чаклувати будуть. Я подивитися хочу, – Ян швиденько попрямував у той бік, куди пішли чужоземці.

– Ян... – розгубився Деніел. – Повернися. Що я твоєму вітчиму скажу?

Та Ян його не слухав.

Всі чари Ян і Деніел пропустили, але, стоячи за деревом з міцним стовбуром, хлопці бачили, як до чаклуна в руки пливе яскрава зірка. Він узяв її разом із Хедіном. Зіркове сяйво мерехтливо освітлювало їхні напівмертві від утоми обличчя, зірка благала про милосердя, про свободу, та сьогодні її благань ніхто не слухав.

– Диви! – пошепки злякався Ян, вказуючи на тіні, що оточували двір.

– На землю, – Деніел вчасно потягнув товариша вниз.

Спалахнули вогні пострілів. Та лише дві кулі влучили: одна в плече сестри Кіш, що тримала оголений меч, інша – в чаклуна. Той упав, і зірка залишилася в руках Хедіна.

Повністю розділ буде опубліковано у четвер.

Читати книгу