Жах Ночі і кіт Сиріус гасали на верхній палубі і так захопилися, що Сиріус ледь не звалився у шпігат. Команда продовжувала знайомитись, лише з Хедіном ніхто розмовляти не хотів. Навряд йому пробачать те, як він потрапив на корабель.

Вітер наповнював вітрила, якими вчилася керувати нерозлучна трійця – Макс, Дельфін і Берн. Роксана всілася на носі корабля, встигнувши перевдягтися і пов’язати по-піратськи червону хустину. Батьки махнули рукою на її поведінку: головне, щоб не залізла, куди не треба, і пішли до камбуза. Та дівчинка вже поглядала на найвищу грот-щоглу, де поки що не було прапора.

Але якщо Роксана дивилася вперед, то думки Юрана належали минулому, він на самоті спостерігав, як зникає берег. Ярош підійшов до нього, став поруч.

– Звідки ти, принце? Де твоє королівство?

– Далеко звідси, капітане. Я ішов слідом за драконом. Там, де драконячі крила торкаються неба, повітря змінюється. Я можу це бачити. Дракон привів мене у це містечко, де мені стало добре і затишно. Чарівне, казкове містечко. Та я не міг залишитися.

– Не міг? Чому? – Ярош відчував сум цього чоловіка і зовсім не дивувався з його слів: раніше бачити те, про що каже принц, могли майже всі.

– Бо я проклятий. Ніхто не дасть мені притулку. Мій старший брат закляв мене за непослух. Я вигнанець, Яроше, – Юран обернувся до пірата. – Але ти зняв чари, назвавши мене на Ім’я, погодившись узяти на корабель. До тебе привів мене молодий дракон.

Розділ повністю буде опублікований 1 червня.

Читати книгу