У чому секрет книг, від яких неможливо відірватися
Мабуть, немає такої людини, з ким би цього не траплялося. Коли береш до рук книгу, думаєш - ну, прочитаю кілька сторінок, а тоді займатимуся справами. І раптом отямлюєшся з думкою, що геть втратив почуття часу, сидиш і читаєш, а всі справи від тебе стали дуже далекі)) І після того, як перегорнув останню сторінку, книга не полишає у спокої, ти подумки повертаєшся до прочитаного, обмірковуєш деякі епізоди, у чомусь навіть сперечаєшся з автором...
Колись навіть читала суперечку на одному літературному форумі про те, чим зумовлений такий феномен, і деякі учасники дискусії цілком серйозно доводили, що письменникам відомі секретні психологічні прийоми, щось на кшталт НЛП-програмування, щою затягувати читачів у свої "сіті")) Хоча це, звичайно, більше схоже на теорію всесвітньої змови і не підтверджується на практиці, бо від однієї й тієї ж книги хтось може бути у захваті, а хтось залишитися байдужим.
Моя думка така, що скоріше за все, тут спрацьовує спільний спосіб мислення у автора і читача, любов до одних і тих же тем, художніх прийомів. А іноді взагалі немає жодної логіки - це, як із коханням, важко пояснити, чому воно виникає. Отак просто ти вчора жив собі спокійно, а сьогодні бац! - і закохався. Те ж із книгами. І на відміну від кохання до людини, сильне почуття до різних книг може повторюватися стільки завгодно разів, що не може не тішити))
От задумалася над тим, книги яких авторів викликали в мене подібні емоції. Виявилося, їх дуже багато! Це і Михайло Булгаков, і Еріх Марія Ремарк, і Рей Бредбері, і Марк Твен, і Віктор Гюго, і Стівен Кінг, і Борис Акунін, і Марина та Сергій Дяченки, і Макс Кідрук, і Володимир Лис, і Еміль Золя, і Мері Стюарт, і Патрік Дрейфус, і Макс Далін, і Анджей Сапковський, і Дафна Дюморьє, і Гі де Мопассан, і О.Генрі... Між багатьма з них немає зовсім нічого спільного, і все одно, оця магія, коли книга так затягує тебе, що ти вже не бачиш і не чуєш нічого навколо себе - це трохи нагадує той стан, коли сам пишеш, свого роду ейфорія. І хочеться стати трохи кращим, якось змінити своє життя...
Мабуть у цьому і є сенс літератури - як для тих, хто читає, так і для авторів. А від яких книг не могли відірватися ви?
8 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМабуть книга затягує, коли автору вдається створити настільки реалістичний світ, що читач починає по-справжньому відчувати себе частиною цього світу)
Мені траплялося чимало книг, які затягували, але зазвичай це твори різних авторів. Єдині, кожна книга кого справляє на мене таке враження - Дяченки) Найсмішніше у тому, що фентезі - не мій жанр, багато авторів перепробувала, але не йде, і вони єдині у цьому жанрі, кого можу читати, та ще й так, що не відірватися))
А серед інших авторів, чиї деякі книги так само затягували, - Герман Кох, Ірвін Велш, Харукі Муракамі, Джефрі Євгенідіс, Бернар Кіріні, Е.Е. Шмітт, рекомендую))
Устина Цаль, О, дякую, обов'язково почитаю!
Біблія.
Розділяю з вами любов до Бредбері та Булгакова ;)) Люко Дашвар "тримає", а нещодавно захопив "Далекий простір" Мельника. Так захопив, що думаю потрібно перечитати ще раз ;)) Ніколи не відштовхуюсь від анотації чи рецензії. Мої думки завжди в емоціях... Тому, якщо книга їх дає - читаю, якщо ні... Якою б важливою, обов'язковою чи популярною книга не була б, мені байдуже.
Мар'яна Доля, Бути на одній хвилі, як на мене, то відчувати певну спорідненість душ. І тоді ні сюжет, ні жанр не так важливі)))
Читав і читаю дуже багато, але за всі роки тільки одна книжка не відпускала мене ні спати, ні їсти, ні робити уроки (я тоді ще в школі вчився) - це "Хрещений батько" Маріо П’юзо. А от сходити до холодильника і зробити бутерброд дозволяють і Ремарк, і Кінг, і Форсайт, і Френсіс. Інші книжки можу спокійно відкладати навіть на найцікавішому місці.
Мар'яна Доля, Говорю собі, що є)))
Емоція.
Мистецтво – суспільна свідомість як вид, що відображає дійсність почуття. Розуміючи це кожен автор відчуває себе не просто автором, а творцем. А будь яке його творіння незакінчений шедевр, бо його має закінчувати знову й знову той чи інший читач. Ось вам і єдність чи спільність думки та її розуміння.
Мрія автора живе у читачеві і збувається кожного разу, коли пишеш картину: чи то олівцем , чи фарбою, чи глиною, чи словом…. Але завжди у процесі творіння присутня емоція. :) Книга як своєрідний емоційний подразник - якщо чіпляє, то назавжди. І незавжди це загальновподобані книги.
Дуже цікава думка! І справді, коли книга не дуже зачепила, то закриваєш її - і відразу перемикаєшся на щось інше. А коли художній твір "твій", то потім ходиш і увесь час думаєш, що було далі, знову й знову прокручуєш у голові ті моменти, що найбільше зачепили... Неначе й справді стаєш у чомусь причетний до творчого процесу автора...
Так, зустрічаютья книги, які наче не мозком, а серцем читаєш. Для мене це книги Ремарка - я наче поринаю в атмосферу того часу, хоч епоха, про яку він писав, була жорстока, але книги його так написані, що відірватися не можеш. Так було і з "Джейн Ейр" та "Віднесеними вітром". А ще не втомлююсь рекомендувати "Ритуал" Марини та Сергія Дяченко - одна з книг, яку я читала три рази. Дуже вже люблю переосмислення архетипу "чудовиська", яке виявляється не тим, чим здається на перший погляд.
О, це й мої улюблені книги))
У мене все те саме з Гаррі Поттером, до якого я нарешті дістався. Просто бомба!
Максим Власвіт, О, Гаррі Поттера забула)) Аналогічно, я поки читала, то випадала на якийсь час із реальності))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати