Флешмоб "Прогулянка цвинтарем" - маємо і таке!

Уривок з роману "Чотири кроки до початку" (закінчення першої частини).

Передаю естафету всім, хто бажає :)

Київ 2018-й рік
Я думав, що вже звик до витівок Посередника, але чомусь кожного разу не можу стримати безглуздого вигуку «Де ми?» Як, власне, і зараз. 
- Де ми?
- На кладовищі, - посміхнувся Посередник.
Я подивився навкруги: дійсно, тиха алея кладовища. І судячи по написам на пам’ятниках, ми вже у моєму часі. Я поплескав себе по грудях і з насолодою зробив перший нормальний подих. У моїй руці все також була затиснута люлька. Я роздратовано сунув її в кишеню. Посередник скривився.
- То ми йдемо до моєї могили? І що будемо робити? Сеанс оживлення трупа?
Посередник скривився знову.
- У вас немає могили, Кирило. Вас оголошено зниклим без вісті. Ми йдемо до вашого кенотафу[символічна могила, в якій нема небіжчика].
- Дурня якась! - пробурмотів я. 
Посередник знизав плечима:
- Ви казали про три справи. З першою ми закінчили. Які інші два розслідування ви проводили, не поділитеся?
- Охоче, - розізлився я. - Почну одразу з висновків, якщо не заперечуєте. Я не вмирав. Не ламав шиї, і мені не прострілювали голову. І неважливо, в якому порядку. Я не знаю, як ви це зробили, щоб я опинився в тому місці, де не міг дихати, і де ми познайомилися, але ви пошили мене в дурні!
- Хибний висновок, - Посередник продовжував йти поряд, не дивлячись на мене. - Є багато речей, впливати на які я не можу.
- Але є і такі, на які можете, - кивнув я. - Дякую, що підтвердили.
Він зрозумів, що сказав зайве, і спохмурнів. 
- Добре, - продовжив я. - Хай мені таки прострелили голову, але чи не допомогли ви, часом, в цьому тим бугаям? Бо ж на диво влучний постріл вийшов! Для такої великої відстані. І я так вчасно затримався на кілька секунд перш ніж стрибнути через паркан. Інакше, я б встиг. Агов, Посереднику, я встиг би?!
- Мені конче був потрібен детектив, - тихо і якось невпевнено сказав Посередник.
Що це? Він виправдовується?
- То я правий?! - мене аж струснуло від злості. - Ви! Ви зробили таке зі мною тому що вам конче закортіло погратися у Шерлока Холмса?!
- Ні, Кирило! - він зупинився і твердо поглянув мені в очі, - це вам закортіло погратися у Шерлока Холмса! - Посередник перейшов у наступ: - Це ви втрутилися в справи наркоділків, і геть їх розстроїли. Справи, я мав на увазі, не ділків… Ваш друг вас попереджав, але ви були настільки… 
- Дурним? - я теж зупинився, дивлячись на нього зверху вниз і ледь утримуючись, щоб не вхопити за комір і не струснути, як шкідливого кошака.
- Скоріше - захопленим. А я… я просто скористався нагодою.
- Ви скористалися мною!
- Так, - схоже, йому набридло сперечатися. - Ми прийшли. Дивіться туди, - він махнув рукою на свіжий ряд могил. - Ось, що я хотів вам показати.
Я дивився. Ми стояли за деревами, і могли все добре бачити, а нас не бачив ніхто. Біля одного надгробка стояв Сашко. 

Київ 2018-й рік
- Власне, - сказав Посередник, - я хотів вам зробити одну пропозицію, але ви так розгнівалися, пане Холмс…
Я махнув рукою, щоб він стулив пельку. Мені було зараз не до нього. 
Тобто… як це… Чому?
- Тому що він почувається винним, - м’яко сказав Посередник. - Він старший за вас, він був солдатом, але кожного разу поступався вашим… хм… божевільним ідеям, допомагав у ваших витівках, відпустив вас самого того вечора, і ось до чого це призвело.
- До цього призвели ви, - обурився я. - А зовсім не мої, як ви кажете, божевільні витівки. Я можу бути вільним і… живим? 
- Впевнені, що вам цього хочеться?
- Глузуєте?! Ми ж домовлялися! Я вирішив вашу справу. Тож із власним другом якось сам порозуміюся. 
- Ви не вислухали мою пропозицію.
- Добре, - я привалився спиною до дерева, не зводячи погляду з Сашка. - До речі, це він встановив кенотаф? Скільки часу пройшло тут, поки я бігав і розкривав для вас вбивство сторічної давнини?
- Він. Рік. Отже…
- Отже, - перервав я Посередника, - я повертаюся до звичного життя.
- Це не те, чого ви бажаєте.
Я вже відкрив рота, щоб цього разу послати його досить грубо, але чомусь так і закрив, не сказавши ані слова.
- Подумайте, Кирило, - м’яко вів далі Посередник. - Як я вже казав, мені конче потрібен гарний детектив. Уявіть тільки, скільки справ я можу для вас знайти. Як розкриється ваш блискучий талант у цих справах, і скільки насолоди ви отримаєте від цієї розумової гри. Хіба це не цікавіше, ніж, - він кивнув у бік мого друга, - це?
Я зітхнув.
- Історія нелінійна, так?
- Що? - здається мені все ж вдалося збити з нього пиху.
- Ви все повторювали мені, Посереднику, що історія нелінійна, і я подумав… Чисто теоретично… Вашій нелінійній історії потрібні не тільки реальні люди. Їй також потрібні і літературні герої… - я повернувся до нього. 
Посередник навіть дихати перестав. Дивився на мене дуже уважно.
- І ось, одного разу, - продовжив я, - в цій нелінійній історії сер Артур Конан Дойль напише свої оповідання про детектива, який блискуче розслідує справи, ніколи не їсть під час розслідувань і, - я подивився на Сашка, котрий саме щось сердито виговорював моєму кентотафу, - має друга, який завжди підтримує його божевільні ідеї, хоч іноді і сердиться за них… І тоді коло вашої нелінійної історії - замкнеться.
Посередник кивнув, погоджуючись.
- Це була третя справа, над якою ви думали?
- Хто замовив вам Шерлока Холмса, Посереднику? Хто ваш справжній клієнт?
- Ви все дізнаєтеся, якщо пристанете на мою пропозицію.
- А якщо ні? - я знову подивився у бік Сашка.
- Мені буде дуже шкода, - просто відповів Посередник. - Бо ви мені до вподоби, Кирило, і дуже підходите. До речі, якщо хочете, - він також подивився на Сашка, - можете взяти його з собою. Мені однаково, де Холмс розшукає свого Ватсона.
- Прострелите йому голову, чи скините зі схилу?
- Ну що ви, ні! Звісно ж - ні! Є… інші методи, - він невизначено махнув рукою.
Я дістав з кишені люльку, покрутив її в руках.
- Я можу подумати?
- Так. У вас є три хвилини.
Я нарешті відліпився від дерева і зробив ще кілька кроків до свого кенотафу і Сашка, який вже збирався йти. Звісно ж, він мене не помічав.
- Що ж ти накоїв, пацан, що ж ти накоїв… - сердито сказав він, і мене скрутив напад такого сорому і такої огиди до себе, що я ледь встояв на ногах. - Як би ж ти міг… Ще один божевільний вчинок, пацан! Просто - будь живим… - прошепотів він, повертаючись, щоб йти геть.
- Дві хвилини, - сказав Посередник за моїм лівим плечем. - Всі - самі заплутані і самі цікаві - історії цього світу будуть ваші, Кирило! Тільки дайте згоду.
Я стояв, несила поворухнутися, дивлячись в спину другові, що невблаганно йшов від мене.
- Одна хвилина!
І тоді я зробив свій вибір.