Привіт! Мені тут естафету флешмобу передали) Дякую Інка Вікторова за можливість поділитися уривком з першим поцілунком своїх героїв! І дякую Solomia Star, що започаткувала таку цікавинку)))

В свою чергу хочу побачити поцілунки від Буяни Іррай та Холод Влади!

Хочу поділитися кусочком з книги "Вибір чаклуна", якого ще немає на сайті. Нехай для читачів це буде невелике прев'ю) 

* * *

Картинка знову змазалась, і Менелаос спостерігав як мала Дерія виходить з води в місті мертвих у пошуках матері. Без сумніву, задум вдався – закляття  спало, а більшу частину некрополісу затопило. Дівча блукало між склепами, місячи ногами грязюку. Крізь сльози вона гукала матір, та звинувачувала у всьому себе.

Його серце боляче стислося від таких страждань.

– Це не твоя вина! – підійшов до неї Менелаос. – Ніяк не може бути твоєю виною.

Вона поглянула на нього. Помітила нарешті! Чаклунові все ж вдалось пробитись до її свідомості. Мабуть, саме ці слова потрібно було їй почути, бо маленька дівчинка-підліток на його очах перетворилася в ту прекрасну німфу, яку він знав.

Погляд її прояснився. Зараз Дерія розуміла, що це всього лишень сон, та біль, що вона так довго тримала всередині, нікуди не втік.

– Я могла піти туди замість неї, а я навіть не подумала тоді про це!

– А тобі б вистачило сили?

Вона невпевнено кивнула головою.

– А вміння?

– Не знаю. Та я могла б спробувати!

– Невже ти справді думаєш, що вона б тобі дозволила таке зробити? Це був її вибір — віддати життя за тебе. Ти так і не змогла змиритись з цим.

– Як я можу! Якби не народилась я, вона була б жива.

Менелаос рукою стер її сльози та пригорнув до себе.

– Твоя мати любила тебе, – говорив він, вдихаючи аромат її волосся. – Як думаєш, що краще: жити і не любити  чи віддати життя за того кого любиш?

Дівчина востаннє схлипнула та заспокоїлась.

– Дякую тобі, – вона винирнула з його обіймів та подивилась йому в очі. – Я ніколи не думала про це так, хоча завжди вважала, що потрібно жити повним життям, де є мета, любов і пристрасть. Дякую, що нагадав мені про це.

Дерія обняла його за шию та перебирала пальцями  м’яке на дотик волосся. Чаклун схилив голову. Бажання торкнутися її вуст своїми губами було настільки сильним, що він не зміг опиратися. Дівчина довірливо піддалась на зустріч та відповіла на поцілунок. Ніжно. Повністю віддаючи всю себе. І нехай зараз вони були в царстві сну, та те, що відбувалось між ними було абсолютно реальним! Тримаючи в руках податливе дівоче тіло, Менелаос зрозумів те, що мав збагнути вже давно – він без пам’яті закохався в свою німфу.