«Записки бібліографа» – звісно, це не «Секс у великому місті». Я й не сподіваюся на варіації успіху, лише можу констатувати факт читацького спротиву, а може, книжкової готовності, а може відсутності естетичного смаку, чи інтер’єрної бібліотечної пустки… Так-так, я – бібліотекар (завідувачка відділу обслуговування) ну, кому як не мені знати чим та як вдовольнити потреби Читача. Але не все так просто.

Якось я стверджувала, що література жіночого роду, себто, не обов’язково завжди читати з бананом. Якось ставила ставку на потрібність у суспільстві тих чи інших важливих  тем, бо відкриваючи їх, здавалось, повчання має вагу… Та досвід показує зовсім інше. Я більше не зважую вибір замість вибираючого, але надаю можливість  вибрати. Ще б пак з кількатисячного книжкового фонду тай не вибери. Виявляється, щодня світ змінюється, змінюються наші пріоритети, наші потреби… у читанні також. Бо сьогодні не мій день, не той настрій і взагалі, я зайнята: парити, варити, прибирати, копати, сапати, саджати… Я просто не хочу читати. І таке буває. Це норма. Норма нашого суспільства поняття відносне. Тому вже не нормую, може час від часу, даю собі час; даю час Читачу; даю час за його відсутності, бо кажуть фізики, що існує об’єктивна реальність…

Сьогодні моєю опосередкованою реальністю є полиці з книгами. Часом анотації перевершують очікування від самого загального тексту. І завжди, ну завжди, коли нарешті хочеться читати то немає часу. Вигризаєш у буденності миті (це коли вдома), на роботі крадеш годинник, відкриваєш на моніторі розумну закладку марудної роботи (це  на випадок якщо зайде директор), а сама тішиш себе потоком свідомості того чи іншого автора. Цікаво, знаєте цікаво. Я раніше не знала, що бібліотекар не має часу на читання. Що вже й казати про власний потенціал писати?

Але.

Але стався карантин.  :) Моя робота нарешті мені дозволила працювати віддалено. Я задоволена. Ніхто не чіпає, з різноманітними вказівками, що навіть бюрократично не влізають у будь-яку норму… І поки на плиті булькає суп, а у мисці підходить  тісто на солодкі булочки з домашнім сиром, я, напередодні стиривши з бібліотеки кілька книг, вдивляюсь у золоту середину. Кілька днів вдивлялась в «Історію людства від минулого до майбутнього», мова йде про книгу Ювал Ной Харарі  «Людина розумна». І хоч не прихильниця пліток, але люблю конструктивну критику та окрім літературного огляду на рецензію не потягла. До речі, відгук можна перечитати перейшовши за цим лінком (сподіваюсь, не порушую правила): 

http://vinvogni.com.ua/index.php?option=com_k2&view=item&id=1227:lyudina-rozumna-rekomenduyu&Itemid=244 

І нарешті вчора поБукнетила. Підчепила сюди  «Щоденник Святої Грішниці», власне його першу частину, дала доньці завдання підготувати обкладинку та кілька ілюстрацій  до дитячої збірки казок «Зірочка»  й стала думати: ну як же залучити Читача :)

Добре що «Гіперпростір» Мічіо Кайку терпляче лежить на столі закинутий. І все тому, що я вчора уперше кілька годин поБукнетила.

Сподіваюсь, нам буде цікаво один з одним, один від одного, від перечитання наших творів.

А тим часом, тісто підійшло… :) біжу.