Флешмоб: знайомство героїв

Отримав я його від Нідейли Нельте

Тож ділюся уривком про знайомство Ольги та Лео з книги "Білосніжна аура" (буде викладатися трохи пізніше).

Перед дверима бального залу я зупинилася, витратила хвилинку на створення потужного магічного щита і рішуче зробила крок всередину. А там на одному з стільців, що стоять біля стіни, закинувши ногу на ногу, сидів юний красень, пекучий брюнет з аурою чорніше за ніч у вільній чорній куртці і чорних же штанях. Піхви з мечем трохи довше мого доповнювали його костюм. Коли я увійшла, він встав і завзято посміхнувся. Судячи з усього, він і був усією армією Темряви, яка вторглася до нашого замку. Насичений колір аури вказував на потужний магічний резерві, але і у мене резерв не маленький.
- Бачу дивовижну красуню з незаплямованою білосніжною аурою, - він посміхнувся ще ширше. – Ви – прекрасна леді Ольга Вайтрейн, вона ж блискуча Пелерина?
Під ім'ям «Пелерина» я останні роки виступала на скачках та турнірах, фехтувальних, рукопашних та магічних. Інколи навіть перемагала.
- Вірні імена, - погодилася я. – А щодо «дивовижної»... Вам справді подобаються мої груди?
- Ні. Мені подобаєтеся ви в цілому, а груди яки є, нехай таки й будуть. Якщо хочете, обговоримо їх розмір пізніше. А зараз дозвольте відрекомендуватися – лорд Леонард, герцог Блекхоук. Турнірне ім'я – Яструб.
Він вклонився, я у відповідь спробувала зобразити кніксен, хоча в шортах це нелегко.
- Мені доводилося перетинатися на турнірах з Яструбами, - відповіла йому. – Жоден з них не ви. Бачила я також герцога Блекхоука, і це теж не ви.
- Яструбів на турнірах повно, - погодився юнак, не припиняючи посміхатися. – Разок навіть мені довелося битися з іншим Яструбом. А коли і де ви бачили герцога Блэкхоука?
- Рік тому, на полі бою. Наш загін воював у складі військ герцога Вайтспіра.
- Це був мій батько. Хоча я, тоді спадкоємець титулу, там теж був.
- Може, там ми і бачилися? – припустила я. – Мені чомусь здається, що ми зустрічалися раніше.
- Я вас точно бачив. На турнірах намагався не пропустити жодного вашого бою. І страшенно хотів з вами битися. Але Доля такого шансу мені не надала.
Те, що я не пам'ятала, де ми бачилися – дрібниця. Куди гірше те, що мені чомусь хотілося йому віддатися. Я, звісно, не еталон цнотливості, але на незнайомих чоловіків зазвичай не кидаюся. Схоже на приворот, але чому такий слабкий? Приворожена дівчина готова мало не зґвалтувати хлопця, що її приворожив, а я тільки собі зазначила, що була б не проти. Чи дивний не приворот, а я? Може, в мене імунітет до привороту?
- Тепер, коли ми познайомилися, саме час викласти мету вашого візиту, - запропонувала я.
- Ядуже хвилююся, - несподівано зізнався він. – Тому зайду здалеку. Леді Ольга, навіщо вам меч, та ще й полуторний бастард? Для залякування? У вас є куди потужніша зброя – краса. Вам вже говорили, що ваші ніжки – ідеальні? Я радий, що прийшовши на зустріч зі мною, ви цілком їх відкрили. І це чудово, бо насправді прекрасне зустрічається вкрай рідко.
- У мене майже все ідеально, - погодилася я. – Але, на жаль, не груди.
- Повністю з вами згоден, - охоче закивав лорд Леонард. – Але груди – не головне. Амазонки їх взагалі відрізали. Щонайменш одну.
- Знаю. Саме цим себе й втішаю. Але якось не дуже втішаюся.
- Гаразд, повернемося до вашого меча. Продемонструєте мені пару-трійку фехтувальних прийомів? Я насолоджуюся, дивлячись, як ви б'єтеся.
- Не з повітрям ж мені фехтувати, - нібито я засумнівалася, а насправді мені раптом чомусь захотілося схрестити з ним клинки.
- Ви мене викликали на двобій! – він чудово мене зрозумів. – Із задоволенням приймаю ваш виклик! Мої умови: жодної магії, навіть щитів. Отже, до бою, чарівна леді Ольга!
Лорд Леонард оголив меч і, не гаючи часу, відразу ж мене атакував. Рухався він швидко, я ледве встигала відбиватися, а про контратаки навіть не думала. Парирувати випади і удари виходило не завжди, доводилося відступати, але зал не надто великий. Дуже скоро він притис би мене до стіни, і довелося б здаватися. У відчаї я все ж провела якусь подобу контратаки, йому довелося відступити на крок, а я ледь не отримала укол у ліве плече, ледве встигла ухилитися в останню мить.
Піт рясно заливав очі, адже я, йдучи сюди, не одягла налобної пов'язки, тож доводилося витирати його долонею, і це зовсім не допомагало. Мій супротивник теж обходився без пов'язки, але йому чомусь піт не заважав. Невже використовував магію? Сам же запропонував її не застосовувати!
До стіни залишалася пара кроків, незабаром відступати стане зовсім нікуди, і я зважилася на авантюру – вдалим ударом відбила його меч вліво, і кинулася бігти в бік. Ризиковано, але коли він повернувся, я вже була далеко від стін. Тепер знову можна відступати ще дуже довго. «Відхід – маневр не гірше будь-якого іншого», сміючись, казав мені Микола, коли я заявила, що сміливі ніколи не відступають. Але потім додав, що все ж небагато війн вдавалося виграти самими відступами.
Ось я і не стала далі відступати, а застосувала жіночу підступність. Відбігла спиною вперед до центру кімнати, загрозливо змахнула мечем і... з вигуком досади впустила його на підлогу. Він ще дзвенів, а я вже знову схопила його, але тепер він ледве тримався в моїй руці, так і норовив знову вислизнути. Лорд Леонард переможно посміхнувся, не поспішаючи підійшов ближче і спробував своїм більш важким мечем вибити з рук мою зброю. Але мені вдалося її втримати. Тоді герцог провів атаку з декількох несильних ударів, її метою було не дістатися до мене, а зчепити мечі.В кінці він рвонув свій меч вгору, а мій повинен був вилетіти з руки.  Але я різко відсмикнула руку зі зброєю назад, а його меч, як він і хотів, різко піднявся, залишивши його груди незахищеними.
 Звичайно ж, я не втратила такої можливісті й відразу зробила глибокий випад.  Зазвичай мечем частіше рубають, аніж колють, але Микола передбачав, що майбутнє за уколами, а не ударами, і більше тренував зі мною саме уколи.  Я лише злегка торкнулася вістрям меча його грудей - лорд Леонард вчасно відскочив далеко назад, вигукнувши при цьому одну досить брудну лайку, і відразу вклав меч у піхви. Я зробила те саме.
 - Визнаю поразку, - сказав він, доброзичливо посміхаючись.  - Ви справді чарівна, леді Ольга, як і ваш випад.  І прошу вибачення за погане слово, яке вирвалося з моїх вуст, коли мені здалося, що ваш меч неодмінно розкриє мою грудну клітку.
 - А нічого було використовувати цей піжонський прийом.  Їм можна обеззброїти тільки зеленого новачка, який уперше взяв меч до рук.
 - Ну, ви далеко не новачок у фехтуванні.  Але ж втомилися!  Меча впустили.  Воно й не дивно - наш спаринг тривав майже годину, якщо точніше, п'ятдесят три хвилини, - він дістав з кишені куртки невелику кришталеву кулю та викликав на неї зображення секундоміра. - Вже не вперше я вірю, коли противник-дівчина зображує знесилення, а насправді обманює.  Але життя мене, на жаль, нічому не вчить.
 - Якби в мене заслабла рука, я б перекинула меча до іншої, - фиркнула я.  - Лівою я фехтую трохи гірше, але зброю не роняю.  Гаразд, наш спаринг відбувся.  Тепер, сподіваюся, ви повідомите мету свого візиту.